Лина Костенко. Гудит огонь - веселый сатана

Гудит огонь – веселый сатана,
Червонным хохотом летит из устья пЕчи.

А я приникла лбом к стеклу окна,
Моя печаль берет меня за плечи.

Сама ушла, куда глаза глядят,
Лишь только б от тебя найти спасенье.

А мысли, словно голуби летят,
Ища приюта под небесной сенью.

Сбежала я в снега, в глухую даль,
Чтоб вновь в душе воскресли лад и сила.

Нашла – рассветов горькую печаль.
И пью как брагу, что не добродила.

Я жду, что чудо вдруг произойдет.
Читаю ночь, как главы черной книжки.

Кто любит, тот без адреса найдет
В морях снегов затерянный домишко.

Я отплываю в сумерках одна
На льдине из стекла в холодный вечер.
И спит в печи веселый сатана,
Уткнувшись жаром в лапы головешек.
И так до синих зорь средь облаков,
До предрассветных поездов ворчанья –

Безмерно так, как в глубине зрачков
Растет тревожно ожиданье…

(Перевод с украинского языка)


Лiна Костенко
Гуде вогонь – веселий сатана

Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…

А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.

Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.

І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.

Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.

І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –

до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…