Мій старший брате, а ходім в «заблудню»?!
У ту, що ти в дитинстві нас водив.
У теплу літню пору незабутню,
В спекотний день до чистої води.
Цікаво! Серце стукало у грудях,
від радості співало і цвіло.
Ти ж по угіддях, перелогах, груддях,
далеко вів нас, брате, за село.
Заморені, Прудянськими шляхами,
а іноді й де не ступне нога.
Обліплена стрілками й ріп’яхами
дорога у дитинство дорога.
Така близька водночас і далека…
Заведена до змору дітвора.
І досі в грудях б’є дитячий клекіт, –
водив, водив, і знов біля двора!
І страшно, і цікаво, й незбагненно.
У захваті я за тобою йшла.
Як і в житті, – з тобою достеменно
ідеш, і розступається імла.
Пройдімося ж, послухай, рідний брате,
допоки вогника ще є запас.
Вже нічого нам віддавати й брати…
Там, може, казка ще чекає нас…
Заблудня
© Copyright: Дина Мамедова, 2019
Свидетельство о публикации №119050903217
Свидетельство о публикации №119050903217
Рецензии
