Скупа сльоза – не по тобі:
Ти там щаслива, мамо…
Сльоза – по нас, що в боротьбі
Іти не вміли прямо.
Нас, що шукали шлях без втрат
І в сумніви вдягались,
І всі, неначе той Пілат,
Хоч раз за воду брались,
Щоб вмити руки. Тільки ні:
То річ не вельми гарна.
Гасити совісті вогні –
Ілюзія примарна.
Мій Вчителю, мій поводир,
Тебе вже тут немає,
А ми в собі шукаєм мир,
Та як знайти – не знаєм.
Ти віриш нам іще, ти ждеш,
Коли розплющим очі
І зрозуміємо. І теж
По-людськи жити схочем.
Німого докору вогонь
В очах твоїх розтанув.
Струмить із стулених долонь
Прощення біль останній
Усім, хто зрадив в час тяжкий
Свої переконання.
…В руці лишився орден твій,
Немов привіт останній…
1999. Л.А.
Образ матерi
© Copyright: Лариса Антоненко, 2019
Свидетельство о публикации №119050901573
Свидетельство о публикации №119050901573
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.