Зорi зирять вниз... Яков Баст Переклад з рос

Зими – то весни вигнанці.
Їм на зміну – фарби літа…
Зорі зирять вниз.
Моргають…
Вже сьогодні інший вік.
Зачаровані всі душі
Бродять в пошуках по світу
І зникають,
Розчинившись
В берегах молочних рік.

Та приходять знов печалі,
Неосягнені словами.
Все відходить, помирає…
Залишається любов.
І проносяться уламки
Почуттів у долі, в часі…
Завмираюче відлуння
В далину веде ізнов.

І ніде не заховатись…
Ти зриваєшся в безодню.
Вічність ніжною рукою
Не погладить, як хотів…
Вже безвихідь не здолати.
Десь лишилося сьогодні.
Щось штовхає без надії
На розправу до катів…

І байдужістю стискають
Всі учинки непривабні…
Фотокартки найдорожчих
Пильно дивляться зі стін…
На шматочки розривають
М’ясорубки невблаганні.
І розстрілює безвихідь
Нас без сумніву
В приціл…

Зими в Лету пропадають.
І тепло мороз хоронить…
А веселощі та радість
То химерний чийсь каприз.
Як раніше, до обриву
«Вередливі» скачуть коні…
І моргаючи нам, зорі
Невідривно зирять вниз..

Примітка: Оригінал вірша:

Звёзды смотрят вниз

Яков Баст

Зимы вёснами гонимы.
Их сменяют краски лета…
Звёзды смотрят вниз.
Мерцают…
И другой сегодня век.
Очарованные души
бродят в поисках ответа.
Исчезают,
Растворяясь
в берегах молочных рек.

Но  приходят в мир печали,
необъятные словами.
Всё уходит, умирает…
Остаётся лишь любовь.
И витают чувств осколки
над судьбой, над временами…
Затихающее эхо
вдаль уводит за собой…

И не спрятаться, не скрыться…
Ты летишь беззвучно в пропасть.
Вечность нежною ладонью
не погладит по плечу.
Не найти из мрака выход.
За спиной остались тропы.
И бросают без надежды
нас на плаху палачу…

Равнодушие сжимает.
Некрасивые поступки…
Фотографии любимых
смотрят пристально.
В укор…
Нас ломают на кусочки,
крошат злые мясорубки
И стреляет безысходность.
Без сомнения.
В упор…

Зимы в Лету пропадают.
Теплота мороз хоронит…
А вся  радость  и веселье
чей-то взбалмошный каприз.
Но, как прежде,
мчат к обрыву "привередливые кони"
и мерцающие звёзды
неотрывно смотрят вниз…

2019