Веснянку миють видноколи
у кришталевому вікні.
Не забувай мене ніколи,
примарюся тобі чи ні.
Можливо, пташкою з'явлюся
на підвіконні самоти,
розсиплюсь трепетним пелюстям
на коси осені і ти
згадаєш літо полум'яне,
хмільну розраду світлих мрій,
іще до того, як розтане
в твоїй уяві образ мій.
Ще будуть зливи вересневі
вершки збивати і чорнить.
О любі весни, де ви... де ви?
Томи життя, а спогад - мить.
2019р
Не забувай
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119043005554
Свидетельство о публикации №119043005554
Рецензии