Мiфи та легенди Пiвдня

Кінна сотня стоїть в Прогноях,
Турки лаються "Рус-шайтан".
До роботи вдатись брудної
Доведеться невірним там.
Налаштовані вже гармати -
Кошовий Опанас Колпак:
-До фортеці їх не пускати!
Ось станцюєте в нас гопак!

Тут був " Олександр-шанець!"
І кожен біг голодранець,
Ховаючись в очереті,
Рятуючись від лютої смерті,
Козакував сердяга,
Де й сила з'являлась й звитяга!
Розхрістані та голодні
Йшли люди в каменоломні.
Для власної оборони
Зводили бастіони -
У цій степовій мілині-
У русько-турецькій війні.

У 1735-1737 році
В Пониззі Дніпра, на правому його боці
Фортеця стояла стара
Ще за часів Петра(Першого)...
На честь Олександра Рум'янцева -
відома як
Олександр Шанц вона...

Нагнали в степи каторжан,
Козаки прийши низові
Відновити фортецю бажав
Румянцев Петро - і довів
Місця кращого не знайти,
Заплави у гирлі Дніпра.
Чи це Петра заповіт?
Чи ідея влучна була?
Краща гавань для казацьких дубків
І запорізьких шаланд...
Між порогів таких вояків
Проведуть, не підкаже й аллах -
Де в очеретах густих
Розшукувать втікачів?
Так із часів давніх тих
На Півдні форпост і осів.

Частина 2

1775 рік - зруйновано Січ Запорізьку.
-Хто винен? - А хто ж? Пугачов!
-Чи безлад в козацькому війську?
Чи хто де притулок знайшов?
Хто майнув до турецького краю,
Та подія яскрава така - ( 1776 рік)
Сам Кутузов Михайло, я знаю,
У Олешки прибув ...(до Сірка).
Чи Сірко вже тоді , як здається,
Відійшов у найкращі світи???
І Суворов прибув до фортеці,
Свою службу почесну нести.

Вже Потьомкін, Григорій Потьомкін -
Новоросію зводить нову.
А Херсона нема ще і досі,
Й кораблів ще нема на плаву.

А пороги, Дніпровські пороги-
То одвічні у нас вороги.
Ліс сплавляли Дніпром, бо дороги -
Скрізь грабують - один чи другий...

Перший камінь закладено з честю,
Перший камінь заклав Ганнібал.
Він герой бою - якого ? - Чесменського!
І Наварін в облогу він взяв.
Та йому невідомо теслярство,
Інженерія справа важка.
І цариця вести господарство
Надішле нам іще ватажка.
Так по залах музею йдучи
Пізнавала історію краю…
Тут Потьомкін в соборі спочив,
Зупинивши язичників зграю.
Моє місто над сивим Дніпром
Знов співає зажурливу тугу
І вкриває, мов ковдрою, сном…
Зорепад, як посланіє другу…
За Олешки летять журавлі,
І курличуть про давні бої…
Миру, миру дай, Боже, землі,
Де поховані предки мої…
Ще вклоняються їм ковилі,
І шуліки салюти дають,
Миру, миру дай, Боже, землі,
Де твої, Боже, люди живуть…

Потягнулися до давнини,
Зацікавлено слухають ніч,
Як шукали спасіння тут ми,
Як Олешківську зводили Січ.
Миру, миру дай, Боже, усім,
Хто плекає надію  на мир…
Бо земля у одвічній красі,
І на ній є господарі – ми…
Є в нас море солоне од сліз,
Чорне море – згорьований люд…
І чумацький над ним перевіз,
Вся історія схована тут.

Та за обрієм сходить зоря,
Піднімається сонце, мов стяг,
Богом дана і щедра земля,
Ми прославим тебе у піснях.