Легенда об адонисе-горицвете

Легенда про адоніс-горицвіт

(українська)

Жив князь-багач собі давненько,
Бундючний і до всіх байдужий.
Дочка у нього молоденька
Зростала, гарна, наче ружа.

І князь плекав собі надію,
Що він як скаже - так і буде:
Віддасть дочку за багатія
Й багатства ще йому прибуде!

Та то йому лише здавалось,
Бо був кріпак у нього гарний...
І молодята покохались,
Про щастя мріяли примарне.

Та донесли погані люди
Це просто князеві у вуха...
І князь скипів: - Цього не буде! -
І думав - дівчина послуха!

Від страху донька завмирає,
Збіліла, ніби місяць срібне...
Але сказала: - Я кохаю!
І тільки він мені потрібен! -

І, розлютившись неймовірно,
(Щоб наробилася руками!)
Він свою доньку непокірну
У поле шле із кріпаками.

Чекав: наробиться - заплаче!
І тата Буде ще й благати...
Вона ж незвичная до праці...
Тоді й засватає багатий!

Та день пройшов - донька із поля
Іде з усмішкою додому.
І знов твердить, що її доля -
Дружина хлопцю молодому.

- Ага! Тобі допомагали!...
Що ж, непокірна, буде гірше! -
І економу наказали
Вести дівчину в поле інше.

Й людина жодна щоб не сміла
Хоч трохи дівку пожаліти,
Коли вже буде їй несила...
Та ще й не дати і попити!

Знов день пройшов. І князь чекає
Що буде донечка "співати"...
Та марно, бо дочки немає,
Не йде князівна вже до хати!

Та й не втекла вона з коханим,
Бо дуже дівка наморилась...
У полі в квіточку незнану,
У горицвіт перетворилась!
   9.06.2007г.

- - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:

Легенда об адонисе-горицвете

(украинская)

Жил князь-богач себе давненько,
Заносчивый и ко всем равнодушный.
Дочка у него молоденькая
Подрастала, красивая, как роза.

И князь лелеял себе надежду,
Что он как скажет, так и будет:
Отдаст дочь за богатея
И богатства ещё ему прибудет!

Да это эму только казалось,
Ведь был крепостной у него красивый...
И молодёжь полюбила друг друга,
О счастье мечтали призрачном.

Но донесли плохие люди
Это просто князю в уши...
И князь вскипел: - Этого не будет! -
И думал - девушка послушает.

От страха дочь замирает,
Побледнела, будто месяц серебряный...
Но сказала: - Я люблю!
И только он мне нужен! -

И, разозлившись невероятно,
(Чтоб наработалась руками!)
Он свою дочку непокорную,
В поле шлёт с крепостными.

Ожидал: Наработается - заплачет!
И отца будет ещё и умолять...
Она же непривычная к труду...
Тогда и посватает богатей!

Но день прошёл - дочь из поля
Идёт с улыбкой домой.
И снова твердит, Что её судьба -
Жена парню молодому.

-Ага! Тебе помогали!..
Что же, непокорная, будет хуже! -
И эконому приказали
Вести девушку в поле другое.

И ни один человек чтоб не смел
Хоть немного девушку пожалеть,
Когда уже будет ей невмоготу...
Да ещё и не дать и попить!

Снова день прошёл. И князь ждёт
Что будет доченька "петь"...
Но напрасно, ведь дочери нет,
Не идёт княжна уже домой!

Но и не сбежала она с любимым -
Ведь очень девушка устала...
В поле в цветочек неизвестный,
В горицвет превратилась!