Мiй Могилiв

Мій старий тихий Могилів...  Двори, дороги,
покриті сивим снігом, і роками і луною там...
Далеко - вірші і пісні від шуму і тривоги,
вечірнє вже повітря пахне тишею. Життям.

Тут люди люблять, вірять, знають страсті,
й під впливом несподіваних тих чар,
якісь, немов заводи, оптом випускають щастя
і продають життя - бракований товар.

Там по іржавим рейкам з нового вокзалу
ідуть в усі епохи пасажири-поїзди,
а люди, що на поїзд запізнились, в залі
минулого усі лишаються завжди.

Тут час, немов трамвай, іде ледь чутно
в своє депо. Чекаєм з хвилюванням ми.
Сидять у ньому пасажири нерухомо і не хутко,
не знаючи, - міняється маршрут і кожну мить.

Буває, часом у житті вже сил не вистачає,
щоб до воріт дійти до пекла чи у рай відтак, 
на ланцюжок я прикріпив годинник, але знаю, -
даремно!  Час все цокає, весь час тіка й тіка...

Вже відчувається, - минуле відійшло назавжди,
ледь чутно в двері ще постукає й мені,
але до смерку хай не спиться, для розради,
мій рідний Могилів несе тепло, вірші й пісні.





























coverсія