Вовк та людина

Людина зустрілась у лісі з вовком. Та кричучі , йому сказала. Ти вовк ,а я людина.
Чому зайняв галявину мою? Чому мене ти не спитав? Непрошено  ти  вліз.
Зайняв мої місця. Оскалив вовк свої великі зуби. Аж скрежит від них пішов.
У мене сила,силочена. Ти тільки все говориш, та говориш:» Я- Людина.»
А що ти зможеш,  мені зробить один. Тут  покусав  його  вовчара.
На землю кров від нього пролилась. Хотів  на  шматки    пошаткувать.
Але  ж  молилась  та  людина. Та  Бог  його  молитву  все ж  почув.
Пішов від нього вовк злякавшись.  Не  оглядаючись,  десь  зник.
Обкусана  людина  вдогонку голосила.  Повторюючи   всі ті ж  слова.
Я доказав тобі вовчара .Що Я-Людина,а  не  звір. Та крапку ставить в цьому місці.
Не має сенсу вже тепер. Людина не тварина. Уміє відтворювати дива.
Та помолився той небога. Та крикнувши сказав. Я словом Бога тебе придержав.
Та ти пішов від мене звідціля. Я наперед  тебе  прощаю  вовче.
Мабуть  не  зграбне  твоє  життя.    Та  не гріші,  май  Бога  в  серці.
Завмерла  людина тихенько в туж мить. В лісі знову стало тихенько.
Мовчазно  галявина  стоїть. У дерев опало листя. Тихесенько вітерець
 зворушливо  гуде. Нема  людини. Хижак  мабуть  загинув.
Та тільки крик галявина  все чує.  Людини поклик  у повітрі  ще  стоїть.
Людина я, людина. Запам,ятала  галявина людського серця стон та крик.
В цю мить галявина вторить. Людина я , людина.  Поважайте. Звірями не ставайте люди.
Держіть  Ви Бога в серці. Він допоможе у скрутні часи.