Ярослав галан

ЯРОСЛАВ ГАЛАН

Ліг Третій Рейх, пройшли бої жорстокі,
Лишивши на землі руїни міст.
В УРСР, в післявоєнні роки,
У Львові жив відомий публіцист.

Між труднощами й благами земними
Він шлях собі тернистий обирав.
Його «Ягою» звали побратими,
А рідні називали Ярослав.

Письменник звідав смак гіркої солі,
Він знав, як пахне смерть, з дитячих літ.
Дві світові війни пройшли крізь долі,
Сховавши їх осколки під граніт.

Добро і зло. Між ними бій незримий.
Він вижив, але в нарисах своїх
Писав про гніт фашистського режиму,
Про розстріли, про гори тіл людських.

Не обійшов письменник стороною
Злочинства банд ОУН і банд УПА.
Там кров текла, там крик дзвенів струною,
На місці, де ступала їх стопа.

Здригалися від правди супостати,
Його слова гостріші за клинок.
То ж треба правдолюба покарати,
Смерть недруга – для кожного урок!

Жовтневе небо плакало невтішно,
Осіннім смутком огорнувся Львів.
По вулиці Гвардійській непоспішно
Йшли двоє непримітних юнаків.

Один із них сховав під плащ сокиру,
А другий – ніс в кишені ремінець.
Ось дім його, а ось його квартира,
Все кінчено! Тепер письменник мрець!

Їм двері відчинила робітниця,
Впустила вбивць до хати, як гостей.
Господар запросив їх, як годиться,
Душа його відкрита до людей.

Заполонив кімнату запах кави:
«Сідайте, друзі, стіл без вас пустий.»
«Хапай сокиру, швидко до розправи!»-
Подав команду карник молодий.

Кривавими сльозами вмились стіни,
Письменник з хрипом повалився ниць.
А робітниця, впавши на коліна,
Благала про пощаду братовбивць.

Вони лишили жінку у квартирі,
Зв’язали та залишили життя.
А роки через два найвищу міру
Оголосив злочинникам суддя.

*****
Знов йде війна, історія забута,
Розкрадена держава стерта в прах.
Однак я не раба, мене не скути!
Я правду донесу в своїх віршах!

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(квітень 2019)


       Ярослав Галан – український радянський письменник-антифашист, драматург, публіцист. Був вбитий 24 жовтня 1949 року у своєму робочому кабінеті у квартирі на вулиці Гвардійській у Львові (йому було завдано 11 ударів сокирою).
Вбивство письменника скоїли українські націоналісти, члени ОУН, студенти Лісотехнічного інституту Михайло Стахур та Іларій Лукашевич невдовзі, після появи антиклерикальної сатири Галана «Плюю на Папу!». Окрім того, Ярослав Галан багато писав про українських націоналістів, у своєму нарисі «Чому немає назви» він описував злочини ОУН:
       «Чотирнадцятирічна дівчина не може спокійно дивитися на м'ясо. Коли в її присутності збираються смажити котлети, вона блідне й тремтить, як осиновий лист. Кілька місяців тому у Горобину ніч до селянської хати, недалеко від міста Сарни, прийшли озброєні люди та закололи ножами господарів. Дівчинка розширеними від страху очима дивилася на агонію своїх батьків. Один із бандитів приклав вістря ножа до горла дитини, але в останню хвилину в його мозку народилася нова «ідея»: «Живи на славу Степана Бандери! А щоб чогось доброго, не померла з голоду, ми залишимо тобі продукти. Ану, хлопці, нарубайте їй свинини!..» «Хлопцям» ця пропозиція сподобалася. Через кілька хвилин перед заціпенілою від жаху дівчинкою виросла гора м'яса з батька й матері, що стікала кров'ю.»
       Зрозуміло, що така незручна правда цим мерзотникам не сподобалося.

       Наразі проамериканська українська влада намагається всіляко очорнити правдолюбного письменника – антифашиста, звинувачуючи того у брехні. Проте свідчення очевидців, яким пощастило вижити, вказують на протилежне.

       У місті Львові на вулиці Гвардійській, недалеко від того самого будинку, де мешкав Галан, жила моя бабця. Там пройшло дитинство моєї мами.  На сьогодні, вулицю Гвардійську перейменовано на вулицю Героїв Майдану.