Як Еней здобував науковий ступiнь

(за поемою І.П. Котляревського)

Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
В науках теж удавсь проворний,
До математики мастак.
Важливіша з наук наука
Тоді в троянців тих була, –
Добряче як зробити лука,
Щоб тятива аж загула.

Який є кут їй оптимальний?
Найкращий натяг який є,
Щоб постріл влучний був та дальній,
Коли до цілі він діб’є?
Еней п’ять років тренувався,
Щоб написати свій трактат,
І на Олімп іти зібрався,
Там захистити реферат.

По Олімпійському закону
Ніколи пекла не минеш,
Бо треба кланятись Плутону,
А то й до Риму не дійдеш.
Хтось про закони всі підкаже,
Дорогу вірну в Рим покаже
Та як добратись до Олімпу,
Там, де Боги у сяйві німбу.

За головного — Зевс-Юпітер,
Сидять там: Посейдон-Нептун,
Вітри Борей, Зефір, Евр-вітер,
Гермес-Меркурій, бог-вістун.
Жінки: Венера-Афродіта,
Юнона-Гера, Геба там,
Знання з них пруть — аж ніде діти,
Бо личать так знання богам.

Зевс був на вид сивоголовий,
Чоло високе — розум в нім,
На всіх кричати був здоровий —
Авторитет у крику тім.
Еней зіщулився, зігнувся,
Доповісти про лук метнувся,
Розвісив креслення, листи,
Щоб результати донести.

Хвіст підібгав він, мов собака,
Мов Каїн, затрусивсь увесь,
Хоча і знав, який Зевес,
Все чітко доповів, без браку,
Богам свій лук він показав,
Теоретично доказав,
Який є натяг оптимальний,
Щоб постріл був у ціль та дальній.

Сказали слово опоненти,
Від них він каверзи чекав,
Бо ті в науці — імпотенти.
Один Енею кучму дав,*
Сказавши, що це все відомо,
Збирався щоб Еней додому,
Там буде користь із трактату,
Якщо з гвіздка буде знімати.

Учений муж тут просить слова,
Підтримує Енея тут.
Сказав він, що не все полова,
Бо тятиві знайшовся кут.
Але хай розповість про цифри,
Про новий термін «логарифми»
І що то за такий крючок,
За формою - як черв’ячок?

Еней усім тлумачив далі
Про логарифми, інтеграли,
Всім контур лука показав
Та інтеграл по нім як брав.
Тут муж учений знов придрався,
Мов, контуру не той обхід,
І доказати постарався,
Бо цим займався двадцять літ.

Якщо ізліва йти направо,
То площа лука буде «плюс»,
А навпаки хто хід направе,
То, каже, дуже я боюсь,
Що «мінус» випливе негайно,
Стріла або не полетить,
Або можливе надзвичайне —
Вона своїх може забить.

Тут Бахус п’яний обізвався,
Колегу ганити почав,
Аж навіть з кулаком скіпався,
І сп’яну так йому сказав:
«Це про дурниці тут ідеться,
Ведем про «плюс» та «мінус» спір.
Стріла ніяк не повернеться,
Горілка може — в перебір…»

Зевесу так набридли спори
Ті слухати, що він сказав:
«Голосувати будем скоро…»
І знак якийсь богам подав.
Еней ніяк не сперечався,
Собі він лиха не чекав,
Не думав і не сподівався,
Щоб хтось з Олімпу кучму дав.

Пішли боги голосувати,
Але куди і що кидати,
Сп’янілі, не могли те знати.
Та головне — як рахувати.
Швиденько підсумок підбили:
Всі «за», а «проти» лиш один,
Енея вченим враз зробили,
Цьому був дуже радий він.

А оплески як стихли, встали,
Вогонь у пічці розвели
Та м’яса в казани поклали,
Варили страви і пекли.
П’ять казанів стояло юшки,
А в чотирьох були галушки.
Борщу було аж навіть шість,
Тьма баранів була варених,
Курей, гусей, качок печених,
Цю смакоту - ну хто ж не з'їсть.

Сивухи цебра там стояли
І браги повнії діжки.
Всю страву у миски вливали
Та роздавали всім ложки.
Наїлися та нахлистались,
А деякі уже валялись,
Так язиком нателіпались,
Що стали під кінець важкі.

Зевес пив кружкою сивуху
І оселедцем заїдав.
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
А їв він різні всякі страви
І все з полив’яних мисок,
Найкращі куштував приправи
З нових кленових тарілок.

Еней же, з хмелю як проспався,
Із’їв солоний огірок;
Умився потім і убрався,
Як парубійко до дівок.
З гори на землю він спустився
Та так швиденько — ледь не впав,
Тут міста краєвид відкрився,
І він до міста почвалав.

А там жила його Дідона
І звалось місто Карфаген.
Розумна пані і моторна,
Для неї мало сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Біднесенька, що удова.
Та трішечки собі гуляла,
Коли Енея пострічала
Й такі промовила слова:

«О, мій милесенький Енею,
Докіль без тебе сумувати?
З наукою побрався тею
І став мене ти забувати».
Дідона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала,
А сліз було тих без кінця.

Еней, з Дідоною обнявшись,
Поцілувались гарно, всмак,
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то так, то сяк.
Пішли в Дідонову господу
Через великі переходи.
Ввійшли в світлицю — дай, Бог, сил!
А після всього — знов за стіл.

Еней тоді так розходився,
Як на аркані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішов з Дідоною в танець.
В обох підківки забряжчали,
Жижки від танців задрижали.
Забув Еней за свого лука,
Бо краща — тут була наука.

Еней був парубок моторний,
Гульнути також був проворний.
Я з ним там був, мед, пиво дув
І я здійснив  його прохання,
Даруючи оце писання.