Жив колись в часи застою
без журби мов за стіною,
також жив в часи диктата
дні були не гшірші свята.
А коли йдемо в Європу
нас розділи аж до тіла,
скоро знімуть все, що вище
щоб до неї було ближче.
Живемо немов нудісти
щоб прикрити те, чим сісти,
а коли того немає
нас одне усіх чекає,
як тих в секті трясунів,
хто зовсім ще не прозрів.
Всі неначе в зомбі тата
красномовного диктата,
чи на суїцид чекати,
чи свою мотузку брати,
ніби в тому анекдоті
де мінялись президенти.
Так й живемо у ці дні
ніби в наркотичнім сні,
а хто ж нас тоді розбуде
коли нам ще гірше буде.
Часи застою
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2019
Свидетельство о публикации №119041307615
Свидетельство о публикации №119041307615
Рецензии