Неначе очi тi яснi,
ввi снi в якi я закохався.
Неначе клином журавлi
манять за собою полетiти.
Ще трiшечки, ще тiльки, тiльки...
І вже жалiю що зостався.
Так, дуже скоро перестану щось хотiти
i справдi, зможу взяти й полетiти.
В тi пiр*їнки мрiї,
що з неба сипались менi поволi,-
сьогоднi вже вбирався.
У теплий край де пахнуть квiти
i луги неначе рiднi,
радiють що їх дiти прилетiли,
у гай вiчної весни
де крила бiльше не потрiбнi
Коли зника те що тримало
© Copyright: Вадим Федорук, 2019
Свидетельство о публикации №119041005822
Свидетельство о публикации №119041005822
Рецензии