Зараз
Тепер тебе нема і уві сні.
Мабуть, це називається забути,
Не прагнути кохання, мов отрути
І з легкістю собі сказати: Ні.
Тепер тебе немає у думках.
З полегшенням зітхну: Ну, от, нарешті.
Загоїлися опіки сердешні,
Лишилися на жовтих сторінках
Твоїх листів, зів'ялих і старих,
До дір знайомих, з присмаком надії.
А зараз інші плани, інші мрії,
Так, ніби не було не нас, не їх.
Вважай, що пів життя дарма пройшло.
Усе чогось чекала, пам'ятала.
Але ж якби тоді так не кохала,
Мене б такої зараз не було.
Сейчас
© Copyright: Марина Панфёрова, 2019
Свидетельство о публикации №119040909643
Свидетельство о публикации №119040909643
Рецензии
