Чиї то очі, мов зелений мох?
Вони приспали серце до світанку,
А ранок відповів на мрії двох,
Порожной кавою та припоной ганку.
Чиї вуста, як не здійсненна мить?
Їх поцілунок завмирає в сонці
А небо, що розгойдує блакить,
Вона сховала у своїй долонці.
Чиї то коси, з вітром на весні,
Що ледь помітно вбралися снігами
Вони, розвіялися довгі та сумні,
Неначе Мара, тішилися снами.
Чия то постать, танула, на жаль...
Не клич того, що не з'єднати поспіль,
Розбився на друзки дзвінкий кришталь,
Минай любов, що завіта на осліп.
Чиi то очi
© Copyright: Алевтина Скорая, 2019
Свидетельство о публикации №119040708103
Свидетельство о публикации №119040708103
Рецензии