А часу вже обмаль...

А часу вже обмаль. Секунди - як стукіт,
Що в скронях гуркочуть, палають в крові. -
Я біль не рахую. Це плата за злуку
Життя і надії в сторінці новій. (26.02.2019)

Не знаю, що Доля мені загадала...
(Я надто багато змогла задавать),
Але щось не так там пішло... - Я чекала -
Та більше не в змозі цей стук відчувають.

Я знаю: мій хід - дати передумови
Для прагнучих зросту Душі земляків,
Щоб школа була на громадській основі
Людей виховання в єднанні країн. (3.03.2019)

Бо Справжніх Людей конче не вистачає - 
Занепад в країні і відчай пече...
Де зараз Борці, що для всіх зажадають
Утілить надію мільйонів очей?

Живем на якомусь житті переломі -
Для тих, хто плекає надію в Душі... -
А розпач ятрить і віщує на зломі
Останню розруху в просторі чужім. (10.03.2019)

І сходять з дистанції, бо начекались -
Самі вже не знають робити що їм. -
А треба боротись і далі шукати
Нові в житті рішення - вирости з чим.

Шукати Людей, хто вже Людяність знає,
Хто біль відчуває і руку подасть
І їх об'єднати. І мир так настане.
І разом потрібно цей зріст відчувать. (11.03.2019)

Тому і шукаю, як втілити мрію
У справжньому часі довкола мене.
А досвід моєї Душі дав Надію,
Що вдача - якщо ти - Борець - не мине. (17.03.2019)