Миф об адонисах

Міф про адоніси

(давньогрецький)

Колись у кіпрського царя
Був гарний дужий син.
Він, ще не займеться зоря,
Усе блукав один.

Свій візьме лук і сагайдак,
Та йде на полювання...
Адоніс - звався цей юнак
І ще й не знав кохання.

Та якось він відпочивав
В траві, росою вмитій...
І ось, коли він міцно спав -
Впав в очі Афродіті!

Вмить закохалася вона -
(І хто таке міг знати?)
Богиня, звикшая сама
Кохання дарувати!

І з ним щоденно по лісам
Тепер вона блукала...
І, щоб на звіра сам-на-сам,
Не йшов, його благала!

Та ось до неї прилетів
Гермес - гонець з Олімпу!
Бо Зевс побачити схотів
Красуню Афродіту.

Адоніс зараз же побіг
У ліс на полювання!
Якби він тільки знати міг -
Яке там жде вітання...

Бо раптом десь позад дерев
(Чи так йому здалося?)
Донісся тріск, а потім - рев,
Аж здибилось волосся!

Страшенні вепрові ікла
Рвонули хлопцю груди...
І кров гаряча потекла -
Кохання вже не буде.

Богині - ніби в серце ніж!
Не одягнувши шати,
Чимдуж з Олімпу, босоніж,
Біжить його шукати.

Знайшла не скоро юнака,
Від горя заридала...
Слізьми Кіпрідина рука
Від крові обмивала.

Криваві крапельки з руки
Текли і проростали...
Прегарним квітом на віки -
Адонісами стали!
  9.06.2007г.

- - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:

Миф об адонисе

Когда-то у кипрского царя
Был красивый сильный сын.
Он, ещё не вспыхнет заря,
Всё бродил один.

Свой возьмёт лук и сагайдак,
Да и идёт на охоту...
Адонис - было имя юноши
И ещё не знал любви.

Но как-то он отдыхал
В траве, росой умытой...
И вот, когда он крепко спал -
Бросился в глаза Афродите!

Вмиг влюбилась она -
(И кто такое мог знать?)
Богиня, привыкшая сама
Любовь дарить!

И с ним ежедневно по лесам
Теперь она бродила...
И, чтоб на зверя сам-на-сам,
Не выходил, его умоляла.

Но вот к ней прилетел
Гермес - гонец с Олимпа!
Ведь Зевс увидеть пожелал
Красавицу Афродиту.

Адонис сейчас же побежал
В лес на охоту!
Если бы он только знать мог,
Какое там ждёт приветствие...

Ведь откуда-то из-за деревьев
(Или так ему показалось?)
Донёсся треск, а потом - рёв,
Аж вздыбились волосы!

Страшенные вепревы клыки
Рванули парню грудь...
И кровь горячая потекла -
Любви уже не будет!

Богине - будто в сердце нож!
Не надев убора,
С Олимпа быстро, босиком,
Побежала его искать.

Нашла не скоро юношу,
От горя зарыдала...
Слезами Кипридына рука
От крови обмывала.

Кровавые капельки с руки
Текли и прорастали...
Прекрасными цветами на все века -
Адонисами стали!