***
Немов приречена до страти
душа, обпалена війною…
О, Україно, рідна мати,
хто посміявся над тобою?
Хто підло так тебе зневажив,
що тіло рве твоє на шмаття?!
Хто зіпсував, так легковажно,
слов'ян твоїх стосунки братні?
Чи винна в тому лиш Росія?
Це, мабуть, слушне запитання.
Хто ж ворожнечу тут посіяв?
Бо вже не вперше й не востаннє,
панам Росії й України
чубаритися так завзято.
Але ж, народ у чому винний?
Що лиш на розум не багатий?
Не тільки вуха треба мати,
не тільки зрячим треба бути, -
ще треба й серцем відчувати,
хто є твій справжній ворог лютий.
А ми співаєм: «Ще не вмерла…»
О ні, не вмре вона, ніколи!
Бо воля – то, як вітер впертий,
що котить перекотиполе.
В нас волю нашу не забрали,
і славу в нас їм не забрати!
Свої б вовки не обдирали,
бо ми їх маємо багато!
Вересень 2016.
Душа, обожжённая войной
© Copyright: Карпенко Наталия, 2019
Свидетельство о публикации №119040108220
Свидетельство о публикации №119040108220
Рецензии