Ти посмішку свою, мені подарувала
коли весна на вулиці буяла,
а я від цього був такия щасливий
та до нестями, як завжджи вразливий.
Я посмішку твою тоді запам"ятав,
немов на все життя її закарбував,
її я переніс через своє життя,
лише в минуле зникло вороття.
Тоді не зміг я підійти до тебе,
не зміг поговорити так як треба,
мене весь час тримала якась сила,
та тільки ти, вже іншого любила.
Пройшли роки, а я все пам"ятаю
хоча на скронях срібло давно маю,
а скільки ще таких самих як я,
та біографія у кожного своя.
Укр. Ти посм1шку свою
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2019
Свидетельство о публикации №119032900301
Свидетельство о публикации №119032900301
Рецензии