Я не поет і бути ним не мушу,
Та дуже хочу вірші я писати,
Красиве слово, як увійде в душу,
Дає можливість в небеса злітати.
І я сміливо пишу на папері
Свої бажання щирі і думки.
В душу свою я відкриваю двері,
Хоч і буває непереливки.
Летять думки, як журавлі у вирій,
Серце тривожать і душа щемить
На свій відвертий вислів щирий,
Часто не бачу відповідь в ту мить.
І крутиться життя веретено,
Часу на роздум в мене вже немає,
Бо швидко тчеться долі полотно,
Душа болить від того і страждає.
Я не поет і ним уже не буду
І задоволення від того вже не знати,
Але перо, папір я не забуду,
Бо вже не можу жити й не писати.
Поезії прекрасної лиш мить
В серці моїм, як музика звучить.
Поезiя
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2019
Свидетельство о публикации №119032302714
Свидетельство о публикации №119032302714
Рецензии