touch

невигадана історія
невигаданих людей.

у ґрунті сірого міста,
брудних трамваїв,
холодних під'їздів
блукаєш у пошуках когось
чи чогось.
і кожного разу думаєш:
кохання це чи закоханість?
вона - протилежність,
не дівчина мрії,
він також не супер-герой.
пам'ятаєш той день, коли ви зустрілись?
холодна зима,
знайомство за чашкою кави.
кохання з першого погляду?
можливо, буває.
мить, і ви засинаєте вдвох.

перший дотик - це поцілунок.

вона тендітна і ніжна,
обожнює квіти й макфлурі,
поцілунки, обійми,
запах його парфумів.
кожної п'ятниці він дарує ромашки,
а ввечері - фільми й попкорн.
йому з нею тепло і затишно,
він любить її -
вона любить його.

другий дотик - кохання.

сварка, в голосі підвищений тон.
і хто в цьому винен? хто?
мрії - надрузки, слова - на вітер.
"любити назавжди"?
хто з вас у це вірив?

на пам'ять лишилися тільки
уривки сухої розмови:
"може, ще побачимось? - колись.
може, ще зустрінемось? - ніколи"
.
останній дотик..
.
.
.
туман маріїнського парку,
по тротуару блукають дві тіні;
осінь зірвала останній листок.
скільки часу від тоді згоріло,
скільки зробили ви ще помилок:

і кожного разу - прощання,
і кожного разу - любов.
крики "ненавиджу", сцени у ліжку -
ви звикли вже ставити це на повтор.

але рано чи пізно це все закінчиться.

на одній із станцій метро
серед тисячі різних облич
я відшукаю постать твою:
твій погляд,
твої руки.
згадаю кав'ярню,
обійми, попкорн.

останній дотик - прощання.
так буде краще
для двох.
так буде краще
я знаю.

6/02/2019