Я дивлюсь як заходить сонце
Тіні тягнуть до мене пальці...
Станем в сутінках мов незнайомці?
Для сердець вже готуємо шанці.
Я розтягую миті... кожну.
Твоє світло в собі скирдую.
Як впаде ніч, без тебе - зможу.
Дай лиш зараз тебе поцілую...
Я тебе не втягну у спектаклі,
А сама споряджу в дорогу
Дай що маю віддати до краплі-
Час на ніжність і пристрасть вологу...
Зайвий раз запах шкіри вдихнути
Споглядаючи фільми в обіймах,
Пружність вен твоїх рук відчути
І думки свої викласти в римах
Обходисвіти, вічні скитальці
Мої руки тебе шукають
Пригорнутись до тебе б вранці
Що так швидко у нас спливають...
Дай відсяяти усмішкам й сміху
Ще і ще в «золоту годину»
Для фотографів - найкрасивішу,
А для медиків - надважливу.
Нагадав мені віскі шотландський
Старовинну легенду про промінь...
Дочекаюсь зелений той спалах
Та й піду вже сама додому.
26.11.2018
***
© Copyright: Ангелина Верхогляд, 2019
Свидетельство о публикации №119031409242
Свидетельство о публикации №119031409242
Рецензии