Галина

  Бабця Галина здивовано оглянулась.Там в темноті лаяли собаки та вітер гойдав вітами.Шепіт зненацька наполохав Галину.-Турки царя небесного,лайливо мовила вона.
Навіщо вечірню росу збивати з травиці?
  Хтось підкрався занадто близько,тож вона з переляку,-розвертаючись ударила по чомусь м'якому.Майбуть то була закрита від очей пика горе шанувальника.Її серце калатало від почуттів що нахлинули на неї. Галю,Галю-а недавно за щастя були залицяння Миколи,та Івана.Що з тобою сталося?Наче ще й нівроку...
  Так-так...а минуло не пів року.Скільки ж літ минуло? Промайнуло.В шквалі непередбачених зустрічей.Ось і тепер ледве не всілася на порозі.Поглянула.Сяйвом огортає місяць.Чому це мені не спиться? Уже за північ.Чує моє серденько що нижче спини,чує.Балачки все,балачки.До поки Галина розмірковувала,чиїсь ноги потупотіли в зворотньому напрямку від неї.Та й через тин мелькнули і зникли.
  Такий закон в селі,щоб не засмучувати дівчИну...не ламай тину.А цей невіглас дров наламав та й втік.До ранку думати буде про що.Хто ж ото був?Хотів розповІсти чи запитати? Спи Галю,спи.Загадай на сон віщий.Тож із ранку відповідь буде.
  Пішла.Грюкнули двері.Заскрипіла пружина в ліжку.Змикаються очі.Оповиває тіло туман.Тиша і лише чути храп в кімнаті.
  Засинаючи...Спи Галю,спи.
 (Понкратова.О.В.)