Об цянки

Повір, тобі говорять лише повір
У ті слова, що завжди як відлуння
Звучать зі сцени на Майдані,
А потім десь зникають в тишині,
Мов сніг потавший на весні.

Ти закриваєш очі ніби прислухаючись
До серця, що підскаже вірний вибір твій,
Але ти чуєшь лиш відлуння
Стуманеного розуму свого,
Про новий шлях, нові реформи,
Життя у двічі краще ніж було.

Тобі говорять лиш повір
У те, що ця війна вже нескінченна,
Що ми не самі, спонсори тої же війни.
Що інші винні, з за кордону,
Вони ту потойбічну жінку,
В наш рідний край привели для війни.

Повір у те що ті хто ще при владі
Найкраще знать, що потрібно майже всім.
Змінити назву вулиць, віковічноі исторіі,
Зламати памятки затрачених чіїхось сил.

Повір, ти лишь повір
У те що незнайшлося правди й данних,
Щоб засудити тих хто справді винний
У муках рідної землі.
Вони насильницько знущяються з країни
З усмішкою грабуючи, трудом століттями накопленні скарби.
Також для них не важко край дороги,
Полишити понівечені ними же життя людей.

Ти відкриваєш очі розуміючи,
Що вже не хочеш ти тримати їхні прапори.
Вже досить позахмарних обіцянок!
Вже досить безкінечной війни!
Ти навіть вже збагненно розумієш,
Що зможеш сам до тоі влади
Свого героя привести,
Для тієй же священноі війни,
Яка напевно вже на віки допоможе,
Підняти українцям очі до гори.


Рецензии