Кра на

Схилились матері як ті тополі
Над тими хто заснув в бездонному морі,
Сирій землі, в багряній крові. 
Вони сидіють швидко всі від того горя,
Що забирає в землю їх захисників. 
У інших діти десь співають в європейському хорі,
А ваші безнадійно гинуть на війні.

І кожна з них хотіла би звернутися
З проханням закінчити цю війну.
Колись зростали ми під стріхами одного дому,
Були братами на одній землі.

Вони звертаються до всіх людей,
Російського народу, хто не байдужий,
У скінчені убивчоі війни.
Щоб всі вони промовили, 
Тій ненаситній владі: "Досить, Зупинись!"

Коли ж вони всі вийдуть на Червону Площу, 
З плакатами в руках, щоб бачив він.
"Зупинись Царек прийде в твоє життя твій Рагнарек".
 То може він вже й зрозуміє, що досить брато-вбивчоі війни.

Як тяжко вірити у те, що буде далі все гаразд.
І ще складніше знати, що воно без змін зникає.
Можливо було б краще, то нічого вже й не знати
І мовчки проживати, без надій у душі. 
З усім що має рідний край,
Так просто взяти і змиритись на віки.

Можливо все-таки, хто не хотів би вже мовчати
Міг високо взлетіти в небо й прокричати.
Слова надій що лунають у душі.
"До поки жевріє надія,
Що в Україні будемо жити краще.
І повернуться всі сини і доньки,
Які втікли на захід сонця.
Від того узурпаторського, злого сходу.
І допоможуть рідній Неньці
Піднятись із колін на ноги".

А я письменик, я пишу про все
Про те що чую, те що бачу, знаю.
І всі оті думки в своїй я голові, 
До купи в цілий пазел я збираю.
Бо маю дар я бачити в своїй душі,
Все те, що є не правельним у цьому світі.


Рецензии