Принц з крижаними очима

Землю всю обійшла впопЕрек і вздовж,
Не лишилось людського століть упродовж.
Збайдужіння, наче прокляття, жене.
СЕрцеві стукіт ніщо не вернЕ.

Місяць зміняв щодня сонцесхід,
Пригальмовує вечір мій вОгняний хід...
Не розправила якось своїх парусів –
Та й натрапила раптом на принца лісів.

Чула безліч разів: хто побачить – помре,
Наче лев він будь-кого на шмати порве.
Знерухомить тебе його очей блакить,
І душа твоя вже в піднебесся летить.

-Чув, в повстанців зараз важкії часи.
Як магнітом вас тягне в мої ліси.
КрОві потоки на мОїх руках...
-Знаєш, принце, до біса слала я страх.

Вщент розлетівся гонор палкий,
А в моїх руках меч став заважкий.
Він підійшов – я йому по плече.
-Так ось, що у жилах в мене тече...

Посмішка раптом обличчя торкне.
Оком кліпнУ – коронують мене.
Вниз лечу, пропадаю, наче у сні,
І пронзають наскрізь очі ті крижані.

Викидаю вперед пальці рук навмання,
Зняти бунт? Та принц вище мене за званням.
Пригортають мене міріади чуттів...
-Леді-мріє, час відпускати чортів