Перевод 4 стиха Л. Костенко

Перевод 4 стиха Л. Костенко

Щасливиця, я маю трохи неба
І дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
Живого нерва не було в мені.

Уже душа не знала, де цей берег,
Уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
Ми вже були , як хор глухонімих.

І раптом,- боже! – після того чаду
І тарапати, рівної нулю,-
Я чую дощ. Він тихо плаче правду,
Що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і не злі.
В пахучій хмарі дощової глиці
Стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіни вимерлих тарпанів,
Навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів,-
За небо вип*ю і за дві сосни.

Перевод
Счастливица, имею кроху неба
и две сосны в заплаканном окне.
Казалось, что уже живого нерва,
Живого нерва не было во мне!

Душа уже не знала, где тот берег.
Уже устала от тревог земных.
Но в громе дня, в оркестрах децибелов
мы  были все, как хор глухонемых.

Внезапно,- боже! После дыма, чада
и напряженья, что равно нулю,-
я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
что я давно далёкого люблю.

Запели птицы,  тишину я слышу.
Проходят люди добрые, во мгле.
Под тучей дождевою, как под крышей
стоит  туман, как небо на земле.

Пасутся тени вымерших тарпанов,
крадутся тихо сумерки и сны.
Весна поднимет рюмочки тюльпанов,-
за  небо выпью и за две сосны!