Жалість не любов, а штучні квіти,
і мене ніколи не жалій.
Хочу, щоб не знав, як далі жити
без моїх обіймів, любий мій.
Щоб торкатися душі твоєї
срібло-словом, посмішкою вдень,
палахтіти уночі зорею,
Музою, натхненням для пісень.
Скільки б не судилося шукати
манівцем кохання береги,
я не хочу замінити матір,
чи сестрою бути. До снаги
у волосся заплітати мальви
і гойдати неба сивину,
заглядати за горнятком кави,
в таїну очей, у глибину
голубих озер. На самім денці -
вогник щастя, запальничка мрій.
Погляд більше скаже аніж серце,
рідний, ніжний, незбагненний мій.
Тобi
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119030106635
Свидетельство о публикации №119030106635
Рецензии
Танюша, тут и комментировать нечего.
Так хочется, чтобы нас понимали.
Счастья тебе.
Ванька Жук 07.03.2019 00:51 • Заявить о нарушении
Так хочется, чтобы нас понимали.
Счастья тебе.
Ванька Жук 07.03.2019 00:51 • Заявить о нарушении
Спасибо, Ванюша, каждой женщине хочется счастья, сколько б ей не было лет!
Без любви, жизнь пуста!
С нежностью, и пожеланием счастья!
Татьяна Левицкая 07.03.2019 12:32 Заявить о нарушении
Без любви, жизнь пуста!
С нежностью, и пожеланием счастья!
Татьяна Левицкая 07.03.2019 12:32 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.