Буває мить якогось потрясіння
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам*яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
Перевод
***
Бывают миги просто потрясений:
Увидишь ясно мир, как в первый раз.
Простая туча серая. Осенняя,
Пропишет краски золотом для нас.
Стоишь, как стон, один под аркой сказки.
Душа прозреет космосом очей.
Кричат все ветки. С лиц спадают маски.
И светит ярко суть любых вещей.
К векам простая очень принадлежность –
В сиянье переходит, не скорбя.
Прямым проломом памяти в бескрайность
Уже оттуда вспомнишь и себя.
Перевод стиха Л. Костенко
© Copyright: Николай Супличенко, 2019
Свидетельство о публикации №119030104248
Свидетельство о публикации №119030104248
Рецензии