Час кожен вартий

В тривозі я хочу тобі розповісти
Які відповідно сприймаються вісті.
Якими і люди у світі бувають...
Турбуються одні. Інші не зважають.

Одні наче птахи гніздечко ся в'ють.
А інші на долю з зневаги плюють.
Картавлять,гартавлять,а інде мовчать.
Від болю,-до люду зненацька кричать.

Одні із тобою що певне сумують...
Другі веселяться та й горя не чують.
У їхньому серці нема доброти...
І жалю не матимуть до сироти.

Так важко з тобою мені промовчати,
Коли погляд каже:-Не варто кричати.
Душа розмовляє,то значить жива...
Та думає певне іще голова.

Не тільки про себе.А ще й землі квіт.
Про людський увесь,весь майбутній наш рід.
Про очі сумні,іще очі веселі...
Про рідну країну,домівки,-оселі.

Про рідну природу,онуків дітей.
Про щастя мені,незнайомих людей.
А також про долю мою світанкову...
Про ніч цю а також з тобою розмову.

Про вічність,тривоги,далекую путь.
І як ці слова мої,-люди сприймуть.
Чи добре що скажуть.А може ще й ні.
Усе відбувається як на вівйні.

І час кожен вартий і кожна хвилина.
Цінується також і кожна людина.
І певне я в пам'яті буду гортати...
Чим більше тим краще буду цінувати.
 (Понкратова.)