Літа минають,несуться невпинно,
Несуться,мов вітер, в широкім степу.
Невже в їх погоні я сама тільки винна?
Й сміливо ступають на цілу стопу.
Літа минають,несуться ,несуться.
Немов у погоні рік за роком летить.
Ніде на узліссі вони не припнуться,
Й ніщо на цім світі років не приспить.
Літа минають,несуться,втікають.
В погоню за ними ти гінця не пішлеш,
Щоб їх зупинити…Та упину не знають,
Й дорогу назад ти рокам не знайдеш.
Літа минають,несуться так швидко,
Й за ними навздогін ти не підеш.
Вони , наче пряла, прядуть свою нитку,
Й слідів їх,невпинних, ніде не знайдеш.
Літа несуться,мов коні расові,
Копитами б'ють,що аж іскри летять.
Карбують вони щось на своїй підкові,
І змушені ми карбування читать.
27.02.2019 р.
Л та минають
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2019
Свидетельство о публикации №119022707695
Свидетельство о публикации №119022707695
Рецензии