ВДОВИ АФГАНІСТАНУ
Лежать йього посмертно ордена.
Відкрийте ВАС прошу, хочу проститись.
Тут все мое кохання – Я ВДОВА...
Настав той час щоб з долею змиритись.
-х-х-х-х-х-х
Не зривайте вітри, зелені листочки,
Не ламайте грози молоде гілля.
Я одна у полі, а мого дубочка,
Десь далеко в горах спалила війна.
Чому там у горах не ростуть тополі,
Мабудь що високі, чи не та земля.
Та не приховали не прикрили долі,
Сумно стало серцю все взяла війна.
Як та тополенька, при дорозі в полі,
Одинока вітрам грозам сперечить.
Така моя доля ранньоі любові,
Мов би серед поля, коло неі спить.
Розбудіть розвійте, вітри наші долі,
Понесіть у гори в той АФГАНІСТАН!
Щоб побачив ворог, які льються сльози,
Сумно в УКРАІНІ, молодим ВДОВАМ!
Повторити перший куплет.
18 грудня 2008 року.
Вдови Афган стану
© Copyright: Алексей Кириченко 11, 2019
Свидетельство о публикации №119022706714
Свидетельство о публикации №119022706714
Рецензии