Рак-самiтник

- Привези мені мушель, - просила у чоловіка, -
пару штук, небагато, щоб я просто собі нагадала,
Що море і що весна – це буває насправді.

Він привіз –
підібрав на порожньому теплому пляжі, кинув у кишеньку наплічника,
кілька годин літаком –
і ось вони, твої червоненькі казкові квіточки, тішся, Ганю.

Торкалася мушель –
і посміхалася:
у піврічну зиму за пластиковим вікном,
у обличчя кандидатів у президенти на численних білбордах,
у слова їхні порожні, як оті мертві мушлі…

…а тоді…
тоді з однієї вигулькнула тоненька клешня.
А потім друга.
І очі вигулькнули.

То рак-самітник заховався у мушлю нічийну
на далекому, як світле майбутнє, пляжі -
та й так прилетів нелегалом у мій кінець лютого.

Тинявся столом неприкаяно,
Тягнучи на спині важке маскування –
Ще самотніший, ніж зазвичай,
Один-єдиний на цілу мою засніжену країну…

А я спершу гуглила, чим його годувати –
Та знаходила лише кулінарні рецепти,
що готувати із нього,

Тоді запропонувала йому котячий корм,
Зробила басейник із підсоленою водою,

А врешті просто дивилася відсторонено,
Як він, геть втомившись тягати мушлю,
Просто собі виліз назовні –
Маленький і безборонний –
Без жодної броні
Без жодного захисту
Без жодного моря у периметрі сотень кілометрів –
Просто помилка
Просто так сталося
Просто ніхто не винен

Ми дивились одне на одного –
раки-самітники
яких хтось знічев’я кинув у кишеньку наплічника
і привіз на абсурдну планетку Зе
у піврічну зиму на об’їзній –
живіть собі, якщо зможете,
а не зможете – так сі стало.

Сім мільярдів раків-самітників,
що тупцяють
шукаючи сенсу
шукаючи себе
шукаючи одне одного
на кухонному столі із зеленою цератою
біля мисочки із підсоленою водою
у маленькій зйомній квартирці...

 


Рецензии
Майже про мене...

Ибрагим фон Моксель   28.03.2019 00:13     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.