КIнець життя

Кінець життя,
просто б повалятися...
в повітрі вертиться надгробок
повільно,
у пущі гомонять дві тищі інших.

Могили моїх предків не такі,
могили їх на себе і не схожі,
і пусті,
з надламаними плитами згори.

Мої діди й бабусІ сиділи біля мене.

Кінець життя,
а просто б поваляться.
В повітрі крутиться надгробок,
щоразу з іншими малюнками на сОбі.

В повітрі крутиться надгробок,
літає по кімнаті,
показує кіно,
здебільшого рекламу.

Мої діди і бабусІ сиділи біля мене,
їх дім пустий,
ми згадуємо світ,
ми згадуємо,  що змінилось.
І ми не можем пригадати як, коли
у Києві трамвай поїхав вперше.

В повітрі усміхається надгробок
обличчям невідомої людини,
повітря говорИть,
повітря каже, завтра нам відкриють супермаркет.

У пущі двері склепів зламані -
у супермаркет мертвих
не пускають.
У пущі плаче дівчинка -
хто їй життя і літо запакує?

Кінець життя,
а нам би повалятись,
мої бабусі й дідусі мовчать.