Ти посмішку свою, мені подарувала
коли весна на вулиці буяла
а я від цього був такия щасливий
та до нестями як завжди вразливий.
Я посмішку твою тоді запам"ятав
немов на все життя закарбував,
її я переніс через своє життя
лише в минуле зникло вороттяя.
Тоді не міг я підійти до тебе
не зміг поговорити так як треба,
мене весь час тримала якась сила
та тільки ти, вже іншого любила.
Пройшли роки, а я все пам"ятаю
хоча на скронях срібло лавно маю,
а скільки ще таких самих як я,
та тільки біографія у кожного своя.
Укр. Подарувала
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2019
Свидетельство о публикации №119022406635
Свидетельство о публикации №119022406635
Рецензии