Поэма АННА

АННА


                АННА К .

      Не стану рассказывать о чувствах, которые
водили моим пером. Уверен – в комментариях
они не нуждаются. Об ином.
      В девятнадцатом веке три русских поэта родили
одного вымышленного – Козьму Пруткова.
      Плод оказался иронически глубокомысленно
придурковатым. 
      Я, закопавшись в дневник моей так недолго
знакомой девушки, родил удивительную поэтессу,
Анну К., что было несложно. Этот плод появился от
слияния неуклюжих, неухоженных, но удивительных
мыслей, образов, строчек этой девушки, умноженных
на мое к ней влечение.
      Я на время работы над поэмой стал ею.
Все ее чувства, обращенные к неизвестному мне
счастливчику – это мои чувства к ней. Я не знаю,
что в этих стихах ее, а что мое. Но она отказалась от
совместного авторства, и поэтому автор этих стихов я.

       Начинаю эту поэму единственным, целиком,
без моих правок, написанным ею, стихотворением.
       Оно написано за год до ее прихода ко мне, под
впечатлением книг, купленных ею у меня – Омара Хайяма,
(которого она потеряла) и моей поэмы – «Елена». 
Это стихотворение, к которому не прикасалась для правки моя рука, вполне вероятно, лучшее в поэме.

Твій дар Омар Хайям, мов рукавичку, я згубила
Велике маю щастя, що в пам яті щось залишила.
Шкода ту книгу, що купувала у сивочолого юнця,
що проспівав мені шматочок серця.

Я згадку маю ще одну.
Вона в обгортці з надписом – «Елена»
Я ніжно люблю те дівча,
що дарувало йому щиро
розумні очі, солодкі ночі,
невірні руки, юночі груди.

Люблю життя, котре лупцює
кнутом розбещенство душі.
Не знаю, чи щось подарує
щастя ще більш гірке мені
ніж біль цей, змішаний із сонцем.
***

Омар Хайям

Омар Хайям згубив свою обручку,
а я знайшла та натягла на пальця.
І стала я немов його онучка
мудріша трохи за неандертальця.

Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
       обручка знайдена моя.
       Не знає він, не знаю я,
       куде несе нас течія.

І почала я думати, а думка
властивість має вислизать, пручаться.
Слова мої, неначе недоумки,
поплентались за думкою про щастя.

Пр.

За щастям летимо ми чи тупцюєм,
а де ж воно омріяне на ділі
у цім житті, що батогом лупцює
пожадливу розбещеність надії.

Пр.

Шукати щастя марно у природі.
Є суміш випадково ненавмисна –
солодкий біль та гіркість насолоди.
Як світло і пітьма вони сумісні.

Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
       обручка знайдена моя.
       Не знає він, не знаю я,
       куди несе наа течія.
       ***

Тенета

Блукала мов дурна приблуда.
Шукала забавки собі.
І ось зайшла у халабуду,
де награвав він “Лет іт бі”.

 Спливли з глибин медузи щастя.
Хоч древній він, як атавізм,
я опинилась в його пастці,
де всім плете тенета він.

Примара ця скона під тином.
Облуду кара не мине.
Хай віршами, мов павутинням,
він не обплутує мене.
***

Бульбашки з шампану

Стрибають бульбашки з шампану.
Сніжинок тане круговерть.
Думки утоплені в оману
ваги позбавлені ущерть.

В цю мить, омріяно жадану,
без тебе я, без мене ти.
До того я прийшла майдану,
де ні надії, ні мети.

Я там, де біль,  я там де острах,
де насолоди вже не треба.
Я там, де пустка в серці гостра.
Радій, бо я уже на небі.

Чи бачив ти колись блакить
з такими чорними зірками?
То ж уяви собі – в цю мить
до них торкаюсь я руками.
***

Сірий вірш

В очах кульбаб яскравий цвіт
Чому ж мені так сумно?
Бо посірів весь білий світ –
Щось дуже сіре суне.

Накрився сірим день плащем
Де люди – сірі миші.
Під цим безрадісним дощем
Щось сіре автор пише.

І на душі у нього лід
холодних сірих марень.
Залишить автор сірий слід
на полицях книгарень.
***

Сміттєпровід

Немитий посуд та пусті стакани
Відрижка водопровідного крану.
Ще день один майнув, неначе привід.
Жбурнула я його у сміттєпровід.

Впиваюся гіркою самотою.
Кохаюся всю ніч сама з собою.
Здалося це мені, що саме той він –
цей сніговий намет. А був метою.
***

Джига на столі

Перекласти лють до них на ноти.
Станцювати джигу на столі.
Щоб тарілля чавили чоботи.
Щоб забрьохать дам та королів.

Щоб на мене вирячили очі
наче дами й наче королі.
Щоб натанцюватися досхочу
та гайнути звідси на метлі.
***

Де тепло

Дерева встромили у небо гілля –
незграбне, нахабне, безлисте.
Спитала у стовбура чорна земля:
–   Чого це у небо поліз ти?

Лежав би собі у землі – у теплі.
Дивись як радіє червота.
Я бачу самі дрижаки у гіллі.
Навіщо тобі ті висоти?

– Тут дійсно і холодно й вогко мені,
та пташки дзвінкі і дотеппні,
і вітер співа розбишацькі пісні
Не всюди цікаво, де тепло.
***

Крізь мармур

Я прагнула дивитися крізь мармур
та не уздріла я крізь стіни ці
живу там душу. Я шукала марно.
Бо там було склепіння для мерців.

Почути там твоє хотіла серце.
Даремно слух напружувала я.
Бо я і ти й кохання наше – все це
не дуже мудра вигадка моя.
***

Невдахи

Кого презирство надихає,
кого штовха на вчинки лють –
у справах пощастить нехай їм.
Хай сльози вороги проллють.

Нехай не відчувають втоми
і не втрачають жодну мить.
Але не впевнена я в тому,
що цим невдахам пощастить.
***

Бо я люблю

Я випещу твої найгірші звички.
Від болю та образи не заплачу.
Бо я люблю твоє нахабне личко.
Бо я люблю твою зухвалу вдачу.

Бо для твого брутального я вжитку,
яку би не дістала я освіту.
Бо я така ж сама безгрішна жінка,
як всі жінки брудного цього світу.
***

Христос – на хрест

Де хліб за хліб, де кров за кров,
Христос – на хрест! На хрест – Христос!
Стара історія нам знов
віщує негараздів стос.

Нового створим врешті-решт.
Старезний Бог навіщо нам.
І всі негоди – під арешт.
І горе – горе-віщунам.
***

Автостоп

Я поїду автостопом у метро.
Машиніст, негайно потяг зупини.
Із кишені визира мій мумій троль.
З ним я їду до китайської стіни.

А в трамваї водієві накажу
зазирнути до Бен Ладена в Ірак.
Чарівні слова як тільки прокажу,
то трамвай цей перетвориться в літак.

Вже під нами гори, доли та міста.
Зверху дивишся – внизу сама краса.
До Бен Ладена - це схиблена мета.
Повертаємо на сьомі небеса.
***

Обійми небу

Я розкрию обійми небу.
У легені запрошу вітер.
Пригадаю прадавні веди,
де танок вівчномудрих літер.

Закружляю в екстазі рими,.
де від лоскоту рими спазми.
Розчинюся у світі цім я,
або стану найкращим блазнем.

Щоби Всесвітом опинитись,
треба вміти в нім розчинитись.
А щоб в ньому по-людськи жити,
треба вміти людей смішити.
***

Отрута

Дати собі ради
не могла до ранку,
то й шукала яду,
як приблуда ганку.

Яд – найкращі ліки
від нудьги та скрути,
то ж із переляку
десь знайшла отрути.

Та отрута пахла,
мов мигдаль духмяний.
Ось візьму та й жахну
цього я ціану.

Та щоб змить оскому
на зубах без дірок,
вип ю кухля брому.
Хай сконає лірик.

Від того ціану
напливло туману,
а від кухля брому –
корчі та судоми.

Склала вірш не я вам,
а моя уява.
Хай сконає лірик.
Хай живе сатирик.
***

Пришелепкуваті думи

В полоні пришелепкуватих дум
сама я не збагну, куди іду.
Як пароплав, сама собі гуду.
–    Де ти, мій кормчий? Де Мао Дзедун?

Чи може я щукаю мілину.
(Навіщо пароплаву мілина?)
Чи з кимось хочу вести я війну.
Чи сто сторіч вже точиться війна.

Чи буду кимось я, чи не будУ?
Чи те, що не шукаю, не знайду?
Чи виведе мене якийсь ведун
з полону пришелепкуватих дум?
***

В дитинстві

В дитинстві мама мила спинку.
Вода зтікала. З дірки в ванні
чорти пускали мильну слинку
і танцювали у тумані.

Труба змією лізла вгору.
Вона чортам була за грати.
З-за грат дивилися з докором
малі веселі бісенята.

І я, немов русалка в річці,
чортам копита лоскотала.
А потім в люльці цілу нічку
вони зі мною реготали.
***

Самотня в ванні

І знов самотня я у ванні.
У дзеркалі відбита туга.
Злостливо булькає у крані
вода, сердита від напруги.

Дивлюсь – яке у мене тіло!
Які чарівні в мене груди!
Мені давно уже кортіло
усе це показати людям.

Ну, хоч одному глядачеві
усе можливе й неможливе.
Та це побачить і втече він,
бо він лякливий, полохливий.
***

Злі обіцянки

Злі обіцянки, як отрута в череві.
Із мертвих яблук посадив Ти дерево.
Від дурманців, нашептаних нам коброю,
ми манівцями ходимо недобрими.

Чаклун ти наш, казковий Крібле-краблику.
Побив Ти нас за те, що з їли яблуко.
Хіба ж одне? Ми з їли їх без обліку.
Ми всі – Твої непослухи-хвороблики.
***

Театр абсурду

Колись тут грали флейти, труби,
а нині сморід тут і трупи.
Мерці повстали, мов крести.
А хто живий – із корости.

Дійшли ми до Страшного суди
в театрі драми та абсурду.
На сцені ми, а глядачі –
самі могилокопачі.
*** 

Часоплин

Немає, кажуть, мобіле-перпетуму?
А звідки цей невпинний часоплин,
оспіваний нездарами-поетами,
що йшли у вічність крізь безглузддя днин.

І біжимо за ним, як естафета ми.
Ми – натовп Богом скривджених калік.
Не вбиті ще камінням та кометами.
Не знаючи – впадемо де й коли.
***

Надрукований вірш

Енергію творіння
сухий потворить друк.
Іще живе коріння
не живить мертвий сук.

Мої вірщі злетіли
з газетних сірих шпальт.
Я в небо захотіла,
та носом ув асфальт.

Колінки також здерла.
На них із брудом кров.
І дивно, що не вмерла
до рим моя любов.
***

Страта

Кволість змертвілих рук.
Холодом віють губи.
Кат мовчазний та грубий
підготував свій трюк.

Вже захолонув зал.
Вже піднялась завіса.
Вже зі щоки сльоза
капнула на залізо.

На голові балахон.
Коси вже на підлозі.
Сердце вже не в тривозі.
Дзвони здаля – дон-дон.
***

Кубик-рубик

Розвалився кубик-рубик.
Всі думки робились вщент.
Десь гримлять фанфари-труби.
Там чига на мене щем.

Диким реготом сміється,
гострить дзьоба хижий крук.
Диво-дивне – все ще б ється
сердце злякане – тук-тук.
***

Лабіринт

В який податись лабіринт?
Куди загнати дух та розум,
де стануть рима або ритм
чарівним чимось, нетверезим.

Де Соломона розумніш
я стану від якоїсь кави.
Де буде мій буденний вірш
неперевершено цікавим.
***

Дарунок

Дарую я тобі не сонце.
Поглянь-но у своє віконце.
Там безліч зір. Одна – це я.
А з нею посмішка моя.

Ти уяви, що це не зірка,
а в світ якийсь блискуча дірка.
Як це твій розум осягне,
тоді й побачищ ти мене.
***

Новорічний дарунок

Дарую тобі відблиск світлофора
і зебру під ногами пішоходів.
Дарую листя, що злетіло вчора
і день майбутній. Хай скоріш надходить.

Шнурки дарую від своїх кросівок.
Хай пахнуть вони тобі за любисток.
І згадуй мене молоду й красиву
та тільки не зробися фетішистом.

Дарую всіх качок з мого болота.
На рік Новий з них зробимо ми піццу.
Що, слинки вже закапали із рота?
Твою дряпливу нагодуєм кіцу.

Сховай шнурки в якусь таємну ничку.
Не знаю тільки – треба чи не треба,
ти ще одну отримаєш дрібничку –
на Новій рік дарую тобі себе.
***

Пара

На кафелі стояла пара.
І хоч із їхніх вуст – ні пари,
та одне одним милувались
і носиками цілувались.

І одне одного в любові
торкались їх тіла шовкові.
Не чула слів – самі зітхання.
Слова навіщо для кохання?

Встромила в них я ноги босі.
Закрила кран. Обтерла коси.
Та, посміхнувшись їм лукаво,
пішла на кухню пити каву.
***

Магічна цифра

Де дві душі зливаються в одну,
немає там ні спокою, ні сну.
Два розуми зникають у імлі.
Два почуття лишились на землі.

Мета цих двох – зробити щось одне,
земна якого слава не мине.
Коли вони підуть без вороття,
щоб не скінчилось не Землі жииття.
***

Хто?

Хто відбере у нас жиитя?
Невже це саме Той, невже,
що нам дарує це буття,
що нас у ньому береже?

Пригадую за стосом літ
я, хитра наче в лічі лис,
моєї матері живіт,
де копирсалась я колись.

Пригадую свій перший рух,
а потім свій найперший крик,
де увійшла я в світ наруг,
де світ до мене ще не звик.

Я прагну знову відтворить
вчорашній день, вчорашню ніч.
І, хоч пробігла тільки мить,
минуло наче сто сторіч.
***

Дзеркало

Його замордували таргани.
Свою красу вивчали в нім вони.
Його давно заткали павуки,
що вдовольняли мухами смаки.

Це дзеркало дивилось віч-у-віч,
а також відбивало кожну ніч
все те, про що і соромно казать –
то гарний перід, то ще кращий зад.

Приводило це дзеркало колись
у ліжко до хазяїна Аліс,
які на ранок в зазеркалля йшли
і наче тут ніколи не були.

Дивлюсь я в нього й чую голоси.
Хто юності шукав в нім, хто краси.
А також бачу хитрий усміх тих
хто зовсім був не схожтй на святих.
***

Великий каламбур

Ми віримо, що ми володарюємо.
Але життя – великий каламбур.
І що ми Богу в жертву не даруємо,
чекає десь на нас останній мур.

Здається нам, що вище та все вище ми,
та, з висоти зірвавшись шкереберть,
впадемо всі у власне попілище ми.
Найкращих з нас – і тих чекає смерть.
***

Струм

Я прагну, щоб пробігся струм по тілу,
щоб іскри шаленіли від вогню.
Та щоб душа у вирій відлетіла,
як тіло під тобою увігну.

Кохати хочу віддано, шалено,
без розуму, без страху, без вагань.
Хай Бог палку взаємність надішле нам,
щоб найпалкіший заздрив нам вогонь.
***

Парфуми

Хто чув, як влітку пахнуть зорі
під час липневої задухи.
І, може, як далекозорі,
існують ще й далеконюхі.
***

Книжки

Книжни, мов душі мертвяків,
даруть нам скелети істин.
Зтрусить з них хочу пил віків
і наче свіжину поїсти.
***

Безглуздя

Я глуздом втомлена буденним.
Як нудно мудрим буть щоденно.
Мабуть якийсь нікчемний хлюст
поняття запровадив – глузд.

Безглузлдя – совсім інша справа.
Воно шалене та лукаве.
А глузд, немов нікчемний пень –
щось безнадійне та тупе.
***

У небі

У небі хмаркою пливу,
щоб впасти долу снігом.
Читаю ніжками траву,
немов очима книгу.

Губами спраглими ловлю
останні краплі літа.
Руками сонце обхоплю
та поцілую вітер.
***

Без рими

Розгубила весна пелюстки.
Сонце в хмарі себе спалило.
Місяць кида у море зорі.
Пахнуть квіти старих шпалер.

Тиша мріє в душі  й навколо.
Комарові схотілось крові.
Ув очах мерехтить волога,
одягає у кола світ.
***

Жабеня

Ні жодне око в хаті не горить.
Чи може мертвий він, чи може спить.
Співає місяць місячну сонату,
а жабеня мале не в змозі спати.

Воно кричить: - Жени ти їх, жени,
свої думки похмурі та сумні,
а з ними і сумління волохате.
Від нього дуже лоскотно мені.
***

Життя в літургії

Хтось бавиться лезом з моєю душею.
і гра ця на користь йому.
Поету зашкодила цьому невже я,
що мене штовха у пітьму.

Я звикла до коми. Життя в літургії.
Як боляче сонце сліпить.
Я тільки-но вийшла іх лона повії,
а батько зі мною вже спить.
***

Серця щем
http://valervinar.narod.ru/kiev/05-serczya_shchem.mp3

Лунає сміхом серця щем.
Не може пам ять схаменутись.
Чи стати снігом, чи дощем,
щоби до тебе доторкнутись.

В минуле прошу тебе ще
хоч на хвилинку повернутись.
Чи стати сніхом, чи дощем,
щоби до тебе доторкнутись.

Горить багаття сподівань
твою крижину розтопити,
та знов пісні тобі співать
і тебе знов, як воду пити.

Та марні всі мої слова –
тебе сльозами засліпити
та знов пісні тобі співать
і тебе знов як воду пити.

Та врешті-решт колись мабуть
я зможу серцю раду дати
і все добро твоє забуть,
а все недобре пригадати.

Але в таку країну путь
на чатах пам яті солдати,
де можна все добро забуть,
а все недобре пригадатию.
***

Серце

Спроквола кліпають віконця.
Як очі їх немиті скельця.
Не відбивається в них сонце.
Не виривається з них серце.

Я обернусь дощем, що ллється,
а потім хмарами-шовками,
щоб доки серце твоє б ється,
ти жив із чистими шибками.
***

Де серце
http://valervinar.narod.ru/kiev/13-de_sercze.mp3

Хитаються зорі у морі
В нім парус пливе, мов папірус.
Чи це – від коханого горе?
Чи це – від Бін Ладена вірус?

Пр. Чи сон, чи примара все це?
       Минуле та справжне – мить.
       І як дізнатись, де серце,
       коли воно не болить?

Гей, море, неси мені пляшку
з листом від зорі золотої.
Без пляшки мені дуже важко,
бо впевнена я – саме той він.

Пр.

Від нього у темряві світло.
Хай буде шахрай він та злдодій,
для нього одного розквітло
в душі моїй стільки мелодій.

Пр. Чи сон, чи примара все це?
       Минуле та справжне – мить.
       І як дізнатись, де серце,
       коли воно не болить?
***

Розмова з фото

Твоє напроти мене фото.
Ні пари з вуст. Ні піни з рота.
Допоки цій свічі горіти,
давай з тобою говорити.

З явись чи зліва ти, чи зправа.
Без тебе жити – кепська справа.
Тобі, мій любий або милий,
заціпило чи заніміло?
***

Цнота

Хто знає як – цнота, чи цнота?
Що взагалі таке – чеснота?
І що за пошесть чи пошесть –
дівочу загубити честь?

Дурні це чи безглузді вісті,
що наша честь у певнім місті,
і що для неї, недарма,
і місця кращого нема.

Це хитра чоловіча плітка,
що наша честь – це тонка плівка.
Губити що чоловікам?
Честь притаманна лиш жінкам.
***

Свіча

Свіча реве, стікають сльози,
неначе в тілі її лезо,
неначе хлещутьб її лози
чи переїхали колеса.

Вона живе, палає доки.
Вона, мабуть, жила б і довше,
як не горіла б, не світила.
Без світла жить – занудне діло.
***

Ковдра

Накрила мене ніч старою ковдрою,
благенькою, що зношена до зір.
І гріх, що робить мене знов немудрою,
вишукує в пітьмі палкий мій зір.

Ніч – покритка, відома всім рощзпусниця.
Минулий день вже роги має знов.
Щоночі розкриваюсь, наче вустриця,
щоби уявну увібрать любов.
***

Сонце

Сонце ізнов доганяє мене,
Ось-ось, здається, наздожене.
Трохи напружусь і може втечу.
З мороком нині я бути хочу.

Морок коханий огорне мене.
Зоряну ковдру на двох нас напне.
Хай він сирий та холодний, мов льох,
з мороком хочу я бути удівох.

Завтра в моє увійдеш ти життя
Завтра згвалтуєш мої почуття.
Нині не треба, бо дуже сумна
та що завжди та усюди одна.
***

Над прірвою

І двері замкнені,
і руки зв язані.
Не вір сльозам нині.
Не в перший раз вони.

Одну з гетер твоїх
покинь над прірвою.
Не стане стервою,
то буде курвою.
***

Жадоба до щастя

Жадоба до щастя воскресла,
у мріях вогонь запалав.
І крига неначе скресла,
бо він мене заволів.

Збрехала, що в щастя не вірю.
що я не бажала його.
Збрехала, що я не повія,
що я не радію з того.
***

Баракуда

Смакуй свій поп-корн
та ковтай кока-колу,
втопи свої очі в екран.

Ніякий рекорд
не поставиш ніколи,
ніколи не зірвеш стоп-кран.

Твої ідеали –
порожня посуда.
Життя тобі не до пуття.

Живеш ти чимало,
та лінь-баракуда
вже з їла твої почуття.
***

Сезон відкритих душ

Настав відкритих душ сезон.
То ж браму відчиняй, Сезам.
І знай – у цьому є резон,
то ж краще відімкнися сам.

Хапай шматки відкритих душ
та себе звеселяй чимдуж.
Бо знов натягнуть савани
та стануть мертвими вони.
***

Тінь
http://valervinar.narod.ru/kiev/02-tin.mp3

Тінь з асфальту дивиться на мене.
Знає вона мене достеменно.
Йде вона зі мною в ногу знову.
З нею у розмові ми та в змові.

Пр. Тінь моя, не завмирай дигши-но.
       Тебе переїхала машина.
       Пан  якийсь на тебе плюнув смачно.
       Ти ж як я – беспечно необачна.

Обминають люди дивну пару –
дцвчинку з тіниськом нечупарим.
Чи не зрозуміло це невже їм
те, що йду я з власною душею.

Пр.

А сьогодні я дійшла до тями –
з нею помінятися місцями.
Хай вона конає від любові.
Замість мене тужить за тобою.

Пр. Тінь моя не завмирай, диши-но.
       Тебе переєхала машина
       Пан якийсь на тебе плюнув смачно.
       Ти ж як я безпечсно необачна.
***

Розмова

– Уб єш Ти нас за що? – За сміх.
– Та сміх – це ж невеликий гріх.

Уб єш Ти нас за що? – За плач.
– Та плач – це кат наш та палач.

Уб єш Ти нас за що? – За крик
– Та Ти ж давно здо нього звик.

Уб єш Ти нас за що? – За те,
що дуже довго живете.
***

Привілея

Світ – вщент, на друзки на шматки.
В серцях – осинові кілки.
Де думка тільки про млинці,
лисіють всі потилиці.

Зірки – кінцівками цигар,
з щелепи Бога – перегар.
Та Бога видумав шумер,
а після Ніцше Бог помер.

Мит – вірші в душах мертвих тіл.
Давно нас підірвав тротил.
Хто посміхнувся? Може ви?
Це привілея лиш живих.
***

Настрій

Мій настрій сизий, наче небо.
Чого даси – мені не треба.
Мене від тебе вир неси.
Та ти й нічого не даси.

А хмари – сірий мокрий сніг.
І в них загинув сонця сміх.
Мене дивує схожість хмар
на пошесть чи щурів, чи чвар.

Смалить “гишпаном” – це “fumar”.
Чорнильниця – це каламар.
Чи не з надій моїх димар
напхав у небо стільки хмар.
***

Труна

Труна, чого ти вільна?
Чи не для мене ти
наприкінці свавільнім
життевої мети.

Пр. Мої кохані й рідні.
       Не требя лляти сліз.
       Бо ви мені набриджли.
       Пішла б від вас у ліс.

Щоб тілом безпорадним
застигти у труні
на білім простирадлі
у чорному вбранні.

Пр.

Пішла б від вас навічно,
немов замерзлий птах
з усміхненим обличчям
та квіткою в вустах

      Мої кохані рідні,
      не треба лляти сліщ.
      Ви всі мені набридли,
      пішла б від вас у лісю.
***

Міста

Де, виринаючи з пітьми,
блукають містом хижі тіні,
обличчя темні та німі
затоплені у власній слині.

Бездушні з пластику міста,
ви – клітки для кролів смердючі.
І спрага, цо пече вуста,
вас спалить скоро й неминіче.
***

Вино

Нині вино в мені
плеще, як я в собі.
Ми не феномени,
також не яструби.

Крапля іще вина –
вийду із себе я
і потечече вона
тепла, мов сепія.
***

Листопад

Листопад розсипає долу
мої думки жовтогарячі.
Вони пахучі і чудові
та здатні розбудити сплячих.

Та чи будити варто сплячих,
що захололи вже навічно.
Шукаю інших собі коней,
щоб мчати в небо ейфорично.
***

Моя луна

Моя луна – батон под мішкой.
Венок из звезд на голове.
Я выше всех и телевышка.
в моем застряла рукаве.

Быть может я хватила лишку,
но ведь и ты не так уж мал.
Ты тоже очень взрослый, лишь бы
ты никогда не унывал.

Мой милый я – твоя малышка.
В меня влюбился и пропал.
Веселый ветер, как мальчишка,
мою прическу растрепал.

Когда иду, иду вприпрыжку
Танцую, если я стою.
На свете всем печалям крышка,
когда я песенки пою.
***

Задрімати мріями
http://valervinar.narod.ru/kiev/09-zadrimaty.mp3

Задрімати мріями.
Лоскотати віями.
Запросити зорі у танок.

Лити спів, збирати цвіт
із рожевих щедрих віт.
Із сонетів виплести вінок.

Стати для коханого
святом всіх бажань його.
З ним позбутись суму та тривог.

З ним узяти за мету –
подолати самоту.
Скласти пісню з ним одну на двох.

Повінчатись з місяцем.
Очі хай засвітяться.
Яблуком додолу впасти з віт.

На зорі прокинутись,
пташкою прикинутись,
піснею зустріти білий світ.
***

Нічний джаз

Я – маленький бог уночі,
що піднісся над шелестом міста
і, молочним шляхом ідучи,
награваю нечутний джаз.

Місяць – Армстронга саксофон,
а перкусія – дрібні зорі.
Лиш ударних не чути тон,
бо повіялись десь громи.
***

Маленький місяць

Маленький місяць в купі хламу,
як дівчинка в багнюці сраму.
На місяць наступив чобіт.
на дівчинку – чимало бід.

Згубила гудзики цнотливість
і чути лемент про невинність.
Що за примара – туга та?
Кому потрібна ця цнота?

Чи золота вона, чи срібна,
що так усім вона потрібна.
Бо кожен хоче свіжих дів,
якими хтось не володів.

Якби цей світ ще був цнотливий,
якби ще був він справедливий
хоча би день, хоча би мить,
я це змогла би зрозуміть.
***

Крук

Крук продовбав у серці моїм дірку.
Дістався до печінки і до нирки.
Наївся та гайнув кудись, ікаючи.
Я на вікні сиджу, цого чекаючи.
***

Блюз

Я хочу опинитися у дроті.
У слухавку ввійти і жити там,
де ти пливеш по нотах, як на плоті
у блюзовий, у армстронговий храм.

Я хочу грати на фортепіано,
позбавившись від джинсів та від шуз,
де візмеш ти мене, від блюзу п яну,
та увійдеш у мене, наче блюз.

Зомлію я від дерева та міді.
Відчую тілом всі твої баси.
У вічність відійду цієї ж миті
від блюзу невимовної краси.
***

Франклін та сукня

Мені Франклін всміхається з купюри.
(Хай заздрять всі на сівіті покупці).
Придбаю собі сукню від кутюру.
Недовго йому жити в гаманці.

Іду я вся щаслива чудернацько
( У моді сукня ця – останній писк)
Та, звідкилясь з явившийся зненацька,
до мене проповідник причепивсь.

–    Купіть в мене іконку на удачу,
бо з нею вам покращає життя.
Отримаєте хрестика на здачу.
Грішіть. Він все простить за каяття.

Така у нас душа, що прагне Бога.
Цим кожен користується “отець”.
Він каже: – “Бога слав щодня премнога,
що ти жива істота, а не мрець”.

А я ж бо не вела себе безгрішно
(десь по дорозі втратила цноту).
Тому і поступилася я грішми.
Віддала Богу я купюру ту.

Тепер я хоч гукну, а хоч аукну,
поплив мій Франклін в чесний божий трест.
На світлу мрію, що була про сукню,
поставила іконку я та хрест.
***

Жіноча логіка

Щоб дати раду власній хаті,
обов язково розлюбити.
Зробити покриткою душу.
Над власним его познущатись.

Закрити розум у клозеті.
Пустити птаха з клітки серця.
Забуть, хто катом був,  хто жертва,
і пити з рук солодкі ласки.
***

Девочка

Девочка ловила пятками волны,
в каждой из которых догорал закат.
Ветер себя с нею чувствовал вольно
и песок смеялся от касанья пят.

Голые амурчики над нею летали
и закат вплел золото в волосы ее.
Пальчики на ручках двигаться устали
и дарил ей ветер дыхание свое.

Пела она гимны глазу насекомого.
Если этим гимнам не хватало слов,
буквы жизни и любви были ей знакомы.
Нужных слов заменою ей была любовь.

Маме долго ждать ее. Девочкой быть вечно ей.
Из нее не выйдет сгорбленных старух.
Мухи досаждали ей, но она беспечная
с личика спокойного не сгоняла мух.
***

Щенячими очима

Шпигував за мною місяць всю дорогу,
Проводжав мене щенячими очима.
Як голодний цуцик вискочив з-за рогу,
опинився трохи згодом за плечима.

Я в калюжі йшла по місячній доріжці.
Він до мене наче цепом був прикутий.
То підморгував, то посміхався трішки,
як схотіла я до тебе завернути.

У подвір ї саксофон залився плачем.
Контрабас незграбну тему замугикав.
Вже не місяць – я цим поглядом щенячим
зазирала у твої музичні вікна.
***

Коло
http://valervinar.narod.ru/kiev/03-kolo.mp3

Нас весна зустріча піснями,
наче все життя буде з нами.
Ожива навіть мертвий камінь,
набухають думки бруньками.

Влітку замкнуті всі ми в клітку.
Сонце чорну малює мітку.
Влітку в януть весняні квітки,
бо весна помирає влітку.

Осінь з неба спада дощами.
Осінь нам всі гріхи прощає,
літо бабинге обіцяє
і, здається, нема кінця їй.

Та зима замела снігами
і замовкли осінні гами.
І марніє в душі надія,
що нас знову весна зігріє.

Але знов розтопили піч ми,
бо і зручно нам це і звично.
Але знову разом всю ніч ми
і ця ніч хай триває вічно.

Зійде сонце і згине холод,
і розквітне усе довкола
І нехай це чарівне коло
не розірве ніхто й ніколи.
***

Витвір

Струна співала голосно спросоння:
–     Сон я.

А сльози всі змахнув та витер
Вітер.

Підтвердило, що був лиш сон це
Сонце.

Одержав назву мій новий твір –
Витвір.

Хоч і не народило все це
Серце

у справу долучу тепер цю
Перцю

Я пригощаю, пипийте ви всі
Цю каву.

Чи не буда ця страва вам
Цікава?
***

Акварель

Любові акварель брехні не зносить.
ЇЇ мов квітку заплела я в коси.
Виходь до мене любий, вона просить.
Блукати в закутках душі вже досить.
***

Перука

У землю мене кинуть,
вся буду в хробаках,
чи чиста та невиння,
чи піду по руках.

Хоч те, що не цнотлива,
лише моя вина,
та нині я щаслива,
бо не завжди сумна.

І хай мою перуку
скуйовджено мені,
аби буди ці руки
приємні та міцні.
***

Щось це

Я палким своїм коханцем
розчарована уранці –
він мій ніжний сон дівочий
не тривожив серед ночі.

В нього, ще коли лягали,
щось було поміж ногами,
а як час прийшов вставати,
щось це стало наче з вати.
***

На небі сонце

На небі сонце гралося.
Душа моя співала вся.
Думки вогнем зайнялися
та піснею зірвалися.

Полинув спів мій радісно.
Така вона – пора весна.
Була я наче радіо
хоча й не на параді я.

Гучна була симфонія,
де плескала в долоні я,
бо щось в своєму лоні
тримала у полоні.
*** 

Стріла

Летить стріла моя в блакить
високо та далеко.
Чи не за нею він летить,
казковий мій лелека.

Як знайде він мою стрілу,
що в небо полетіла,
то може ввійде у імлу
мого палкого тіла.
*** 

В язниця

Зачинила в клітку
норовливі рими.
Крізь залізну сітку
не втечуть тварини.

Хай сидять в тюрязі
за колючим дротом.
Може їм на разі
відчиню ворота.

Ти бажаєш знати
де їх кладовище?
Де залізні грати
й чорне попілище

В темному застінку
в язням воля сниться.
Зошит мій в клітинку –
римова в язниця.
***

Самба

Дівчина вправно танцює самбу.
Стегнами крутить неначе блудниця.
Дуже кортіло побачить вам би
те, що ховає її спідниція.

А глядачі усі до одного
чи у простраціі, чи у ніврванні.
Дівчина хоче того ж самого –
щоби спідницю з неї зірвали.
***

Смертельна гра

Ти дуже шляхетно летіла додолу.
Тобі не скорилась гора.
У цинковій сукні вернулась додому.
Смертельна скінчилась гра.

З полону та волі ти вибрала волю
і хай Він життя відібрав,
та ти так шляхетно летіла додолу,
що Бог тобі гру цю програв.
***

Графіті

Малювала кров ю
на вікні графіті.
Гралася з любов ю.
Заплуталась в вітті.

Крикнуть закортіло
про життя чудове,
бо вчепилось в тіло
віття пурпурове.

Думала – побачиш,
як я в нім поблідла.
Але ти, юначе,
вимкнув в хаті світло.
***

Око

Відженіть всіх чорних круків
від рожевих голубів.
Нащо ці смертельні муки.
Нащо цей пекельний біль.

Пр.   В світлі місячнім високім
         я пишу тобі листа.
         Зирка ніч зеленим оком
         злого чорного кота.

Серед ночі тихим дзвоном
гонг до мене долина.
То з небесного амвона
шле привіт мені луна.

Пр.

Зазирни у мою душу,
чорну пустку відігрій.
Я вночі без тебе мушу
чути дзвін небесних мрій.

Пр.    В світлі місячнім високім
          я пишу тобі листа.
          Зирка ніч зеленим оком
          злого чорного кота.
***

Я зігріла холод
http://valervinar.narod.ru/kiev/12-ya_zigrila.mp3

Я зігріла у долонях холод
та за це не став мені він вдячний.
Не бажав теплом він  буть ніколи.
Був мій добрий вчинок необачним.

Всі казки я дійсністю зробила,
та за цю за послугу ведмежу
мало вони мене не побили.
Видряпалась я від них на вежу.

Зграї горобців орлині крила
я до спини радо причепила.
Горобці зраділи, полетіли
та навкруг усіх котів поїли.

Марно в цьому святі щось міняти.
Будеш винен перед паном Богом.
Він не дасть за це тобі й монети.
А благодіяння вийдуть боком.
***

Вітер тополі
http://valervinar.narod.ru/kiev/08-vitertopoli.mp3

Вітер тополі несе дощі.
Може й зламать тополю.
Хочу я болю та радощів.
Радість хіба без болю.

І потребую усе й мерщій
я від своєї долі
Хочу я болю та радощів.
Радість хіба без болю.

Низькі й високі тембри ми.
Корені ми та віття.
В світлі шукаю я темряви.
В темряві йду до світла.

Хочу проміння я теплого
в березні а не в квітні.
В світлі шукаю я темряви.
В темряві йду до світла.

Мрію сягнути я обрію
та у свої рамена
злого прийняти та доброго,
того, що вартий мене.

З ним, необачно обраним
зможу сягнути неба
Злого я хочу та доброго,
а інших мені не треба.
***

П яний метелик

Я метелик п яний від нектару,
завжди нетверезий від амброзії.
Нетверезий – не завжди нездара.
Не завжди тверезий – сповна розуму.

Не завжди логічні мої вчинки.
Нелогічне те, що йду по лезу я.
Будуть хай логічними мужчинки.
Бо жінки і є сама поезія.
***

Я – сіно
http://valervinar.narod.ru/kiev/11-ya_sino.mp3

Я – сіно, що пахне сонцем.
Я – ліжко моїм коханим.
Всім громадянам – соціум,
а егоцентристам ванна.

Чому ж у вікна сама я
у вечір сиджу суботній.
Я все, що потрібно, маю.
Чому ж я така самотня.

Я яблуко, що рум яне.
Не хочу додолу впасти.
Зірви мене, мій коханий
та марно не дай пропасти.

Я жовта мала піщинка
на золотавім пляжі
Власним не владна вчинкам.
Дію, як вітер накаже

А вітер в моїх легенях
наче у себе вдома
і те що я справжній геній
буде і вам відомо.
***

Крук та сир

Знаєте казку про крука та сир,
сповнений чорних космічних дір?
Вуха намуляла казка стара.
Скласти нову вже давно нам пора.

Здалеку мову свою почала.
Дуже правдивою мова була.
–  Круче, яке в тебе міцне крило.
Маєш мабуть в собі десять кіло.

Вір, що брехати не маю причин.
Більш пелехатих не знаю мужчин.
Щоб веселіше нам жити було,
спільне давай ми зів ємо кубло.

Пообіцяла (голодним наука)
круку я серце, печінку та руку.
Крук засміявся неначе упир.
Випав із рота омріяний сир.
*** 

Білі крила

Біле пір я сніг на землю сипле,
наче голубів роздер шуліка.
Чи шуліка той був ненаситний,
чи була їх зграя завелика.

Біле пір я чорну землю вкрило.
Тепло їй і сни її глибинні.
Бачить в них блакить вона та крила
в нероздертій стаї голубиній.
***

Циганські коні

Мене, на лють превелику морозу,
гріє безглуздий дитячий розум.
Хто все на світі давно розуміє,
той головне зрозуміть не зуміє.

А головне – це циганські коні,
замкнені в місті неначе в загоні.
Грають скляні їх палаючі очі.
посеред білої сніжної ночі.

Ті, що не мають ні сідел, ні вузд.
Ті, що наржати хотіли на глузд.
***

Навіщо ноги

Дійшла я врешті-решт до розуміння –
Навіщо ноги? Ноги ... для ходіння.
Чоловіки розумні тільки зовні.
Думки їх та бажання нерезонні.

Потрібні цим тварюкам полігамним
не ноги наші. Те, що між ногами.
Воліють наших ніг, бо закортіло
занурити кудисьїм хтиве тіло.
***

Білі крила

Біле пір я сніг на землю сипле,
наче голубів роздер шуліка.
Чи шуліка той був ненаситний,
чи була їх зграя завелика.

Біле пір я чорну землю вкрило.
Тепло їй і сни її глибинні.
Бачить в них блакить вона та крила
в нероздертій зграї голубиній.
***

Тіло
http://valervinar.narod.ru/kiev/07-tilo.mp3

Чи мені примарились ті руки,
що торкались кіс моїх та стану.
Я ці руки посеред розлуки
пригадаю знову і розтану.

На своєму тілі їх сканую,
наче знов життя їм можу дати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я ці руки пам ятати.

Чи мені примарились ті очі,
що мене без полум я спалили.
Бачу їх щоденно і щоночі.
хоч у далеч очі ті відплили.

Їх на дні очей своїх сканую
все одно – чи спати, чи не спати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я ті очі пам ятати.

Чи мені примарилось це тіло,
до якого ніжно я торкалась.
З ним неначе в небі я летіла
і додолу впасти не лякалась.

В глибині єства його сканую.
З глибини не хочу відпускати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я це тіло пам ятати.

Все, що перелічила, зі мною.
Але в тім тобі зізнатись мушу –
за цією роскішшю земною
головне не бачила я – душу.

Може часом неї і торкалась,
та була вона неначе з вати.
То й не можу, як не намагалась,
душу я твою зісканувати.
*** 

Бодлер

Ви читали колись Бодлера?
Він естетиці дивній вчить,
де крізь шлункові виразки-діри
витікають назовні харчі.

Розчин мозку чи розлад шлунку.
Не смакує вам? Не до душі?
Вірші різного є гатунку.
У Бодлера такі вірші.
***

Где мера?

Где мера и ответственность,
там трезвость и запрет.
Простится мне естественность
по молодости лет.

Вот вырасту и глупости
не станет ни следа.
Но на каком углу, прости,
мы встретимся тогда?
***

Метелик

Його по щоках лупцював метелик,
м який барвистий гублячи пилок.
Ніхто не чув жахливий зойк в пустелі,
коли його нап яли на кілок.

Мене, що порятунку зараз молить,
метеликова доля не мине.
Якийсь дослідник, може ентомолог,
на щось м яке нап ялює мене.
***

З Новим роком

Прийшло до мене
з підбитим оком
мале й зелене:
- “З новим пороком”.

Я не стерпіда його наруги,
йому підбила
ще й око друге.
***

Приласкайте спящую

Приласкайте спящую.
Обогрейте девочку.
Разломайте надвое
стрел лихих плетень.

Чтобы настоящее
счастье на тарелочке,
а не шрамы наглые
и следы плетей.

Оставайтесь надолго
с ней причуды-песенки.
Шаловливость детская
и полеты в снах.

Пожелать бы надо ей
не паденья с лесенки,
не учтивость светскую,
не печаль и страх.

А еще, конечно, ей
друга бы сердечного.
при немом участии
молчаливых лун.

Юного и нежного,
чистого и грешного.
чтоб была с ним счастлива
по раскладу рун.
***

Не нужны слова

Слышу песнь холмов.
Слышу танец лун.
Им не надо слов.
Им не надо струн.

У природы есть
на любовь права.
Не нужны ей честь,
слава и слова.

Нежность подарить
каждый ей готов.
Чтоб любимой быть,
ей не надо слов.
***

Сірий слід

В очах кульбаб яскравий цвіт.
Чому ж мені так сумно.
Бо засмутився білий світ –
щось дуже сіре суне.

Накрився сірим день плащем
та мокрі сірі миші.
Під цим безрадісним дощем
щось сіре автор пише.

А на душі у нього лід
занадто сірих марень.
Залишить автор сірий слід
на полицях книгарень.
***

Омана

Я дарую собі квіти,
начеб-то від тебе.
Посміхаюся привітно.
Плигаю до неба.

Тебе наче і не треба.
Треба лиш омани.
Скоро я сама від себе
покриткою стану.
***

Мавка
http://valervinar.narod.ru/kiev/14-mavka.mp3

Любий мій рабалка,
маєш ждовгу вудку.
Щоб клювала рибка,
награєш у дудку.

Я – зелена мавка
з білої берези.
Як почула дудку,
стала нетвереза.

Нащо тобі вудка?
Нащо тобі рибка?
Я зелена мавка –
непогана дівка.

Будемо удвох ми
в дудку твою грати,
тільки дуже тихо,
щоб не чув нас татко.
***

Серце

На поживу диким гусям,
хоч багато в ньому перцю,
покришу буханчик серця.
Я без нього обійдуся.

Ти не взяв його, ледащо,
а було воно для тебе.
Як тобі його не треба,
то й мені воно нінащо.
***

Печера

Кімната – холодна печера.
Темниця, в язниця, тюрма.
Не хочеться їсти вечерю.
бо тебе в кімнаті нема.

Поїла б салати-томати.
Напилась би всім досхочу.
якби в тій печері-кімнаті
твій голос змогла би почуть.
***

Пейзаж, нарисованный чаем

Я глядела в чашку чая
и пила твои глаза.
Значит, без тебя скучаю.
Значит, без тебя нельзя.

А потом на гуще кофе
я гадала при луне.
Лез из кофе Анан Кофи,
респектабельный вполне.

Было блюдце с талым воском
с наступленьем темноты.
Лез из воска пьяный в доску
кто угодно, но не ты.
***

Свежемороженные дети

Свежемороженные дети
пасли в лугах стада оленьи.
Нап рубеже тысячелетий
из гроба встал товарищ Ленин.

Погладил он мои колени
и снова в гроб родной подался.
Не от унынья, не от лени
мой каждый новый сттих рождался.

а от желания писать.
Так дуй же ветер мой, пассат.
назло муссонам и масонам,
чтоб улыбался даже сонный

и чтобы тоже захотел
свежемороженных он тел.
***

Звездные войны.

Измять бы собственное эго
и бросить в урну, как письмо.
Альдебаран не любит Вегу.
Да он – ничтожество само.

Пусть выбрал он Кассиопею,
пусть Вега плачет по утрам.
Одним живу я, что успею
ему сказать, что он – баран.
***

Молочные мюсли

Мама кормит молочными мюслями.
Папа тожее несет напраслину.
Если плыли бы в ихнем русле мы,
то катались бы как сыр в масле мы.

И не важно – жара ли, сырость ли,
не втыкаются, что мы выросли.
Вымогатели и вредители
мы взросдее своих родителей.
***

У вирій

Ось ведмеді, мов білі лебеді
полетіли у синій вирій.
Проспівали мені: - wir liebe dich.
день без них невимовно сірий.

Ті, що цих мандрівних ведмедиків
в небі зовсім не помічають,
вчили тільки-но математику.
Медитацію не вивчали.
***

Я не кішка
 
Я не кішка, а ти не березень.
Та літати не тільки янголам.
Помандрую дахами через день,
а у інші дні ще й фольксвагеном.

Лупцювати не тільки палкою.
і співати не тільки тенором.
Тусуватись не тільки з панками,
а з пітонами та пантерами.

Лоскотати не тільки дотиком,
а словами чи ока віями.
Жартувати не анекдотами,
а надіями або мріями.
***

Дві тіні

Дві тіні у відблисках свічки
жертовний танок танцювали.
Клялися кохатися вічно.
Років не жахались навали.

Та зникли обидві ці тіні,
як тілько но свічка погасла.
Дві туну – хіба ж вони винні,
що марні усі наші гасла.
***

Дефлорація

Мій милий. Маеш рацію.
Вже час на дефлорацію.
Та кажуть медінспекції
про деякі інфекції.

Дають вони інструкцію
до всіх вживать обструкцію,
чи сам-на-сам у акції
вдаватись до абстракції.

Але ж занудна праця є –
кохатися з Горацієм.
То ж хай їм грець – цим лекціям,
бацилам та інфекціям.

Прийла до тебе вранці я
на цю на дефлорацію.
- Чи турок ти чи грек? Це ж я.
Та де ж твоя ерекція?
***

Хокку

Заспане сонце
вже почистило зуби
час прокидатись.
***

Глянь у віконце.
Як не бачиш нічого,
малюй власноруч.
***

Я проспівала

Я проспівала вам шматочок серця.
Частинку свого его вам відкрила.
Порвіть сторінки. Пошматуйте крила.
Тримать навіщо книгу вам тепер цю?

Але для когось стане як причастя.
Торкнеться може деяких персон це.
Хтось не відчує більш гіркого счасться,
ніж біль у серці,  змішаний із сонцем.
***