Рушник

Мамо мила,  я тебе кохаю. Та вірші про тебе я складаю. Серце тужить, спокою нема.
Як  погляну на рушник бачу твої   блакитні  очі. Щирі лагідні були. Всім ти серце віддавала.
Та не зберегла себе .Ласку в  спогад залишила.

Вишивала  мати  рушничок.
Бісер  вона  клала.
Мов  дитя  все своє життя кохала. 
Рушничок  дочці подарувала.
 Глянеш серце аж завмре.
Тож матусі праця.
В нього  вкладена любов.
Виглядає в кожній нитці.
Покладу я той рушник.
Бачу очі мами.
Руки лагідні її  плетуть  коси.
Мамо, кличу інколи тебе.
Коли я страждаю.
Допоможи, донька тебе благає.
Дай пораду, втіш мене.
Чому мовчиш, не відповідаєш.
Але голос   чую я.
Бо своє кохання залишила.
Все життя утримую його.
Хоча і я вже застаріла
Сивою стою перед тобою.
Але бачиш ти мене  маленькою донькою.
Погляд даруєш ти мені.
Кажеш тихо.
Доню, ти сама вже застаріла мати.
Мами вже нема давно.
Та рушник  зостався
В кожній нитці твій привіт.
Ласкою повіє.
І потішить рушничок.
Заспокоїть серце.
Мамо мила , дорога згадую  тебе частенько.
Та помолимося за своїх батьків.
Свічку поминальну їм поставим.
Бо батьки завжди живуть в серцях.
Вони не вмирають.