Олег Минкин. Водяной

Лежит под мостками за черной рекой
На тине болезный старик водяной,
И долгие мысли его чередой,
Волна за волною плывут над водой.

Все чудится деду: недавно вот здесь
Под полной луною русалки в воде
Резвились, играли, на луг выходили,
Ребят у девчонок-дурех уводили,
И пели припевки, сплетая венки,
И плыли венки по теченью реки.

А ныне вода уж, конечно, не та,
И речка помельче, и луг – ерунда,
Засыпал бульдозер лощины и рвы,
И берег осыпался вниз без травы.
Русалкам противна такая вода,
Сбежали они от нее кто куда,
И поезд грохочет над грязной рекой…
Куда ж тебе деться, старик Водяной!

                Алег Мінкін

Вадзянік

У спёку пад мостам ляжыць у цяні
На ціне нядужы, стары Вадзянік,
І доўгія думкі яго чарадой,
За хваляю хваля, паўзуць над вадой.

Здаецца старому: яшчэ кагадзе
Пад поўняй русалкі дурэлі ў вадзе,
А то павыходзяць са срэбнай ракі,
Хаваюцца ў гай, у лагчыны, раўкі,
Каб плесці вянкі і прыпеўкі спяваць,
Каб хлопцаў у дзевак-дурніц адбіваць.

А зараз няма таго смаку ў вадзе,
І рэчка змялела, і гай парадзеў,
Засыпаў бульдозер лагчыны, раўкі,
Абрынуўся бераг высокі ракі,
І дзеўкі-русалкі ад бруднай вады
Даўно паўцякалі, сплылі хто куды.
Грукоча наверсе па рэйках цягнік…
Куды ж табе дзецца, стары вадзянік!


Рецензии