День раптово поблід - ми одні на планеті.
Я фіранки на вікнах щільніше стулю,
Напишу тобі в твітер: зустрічаю о третій -
Щоб скоріше побачить останню зорю.
Є два місця на схилах, вважай що в партері,
Хвиля берег піщаний повільно рівня.
Неба є невиразні, бліді акварелі,
Вітер, спогадів плюскіт, дерева і я.
Ти побачиш весь світ неозброєним оком,
Як з орбіт сходять раптом небесні тіла,
У непам’яті космосу гинуть щороку -
Як твій усміх, печаль і любов, що була.
Сотні тисяч парсек на руці фітнес-трекер
Не покаже: у всесвіті чорна діра!
Це останній рубіж, про який хриплий репер -
Посивілий туман нам ледь чутно зігра.
Наша зустріч – остання строфа у сонеті.
Пронесеться, як спогад, яскравий болід.
Не обманюй себе: ми одні на планеті,
І востаннє холоне склепіння граніт.
День раптово поблiд - ми однi на планетi
© Copyright: Стах Розсоха, 2019
Свидетельство о публикации №119020806504
Свидетельство о публикации №119020806504
Рецензии