Володимир Висоцький В сузiрi далекому Тау Кiта

Володимир Висоцький «В сузір'ї далекому Тау Кіта»

В сузір'ї далекому Тау Кіта
Неясно все нам і надалі.
Сигнал посилаєм: "Ви що оце там?"
А нас посилають ще далі.

На Тау Кіті
Живуть в красі ті,
Живуть, так би мовить, без роздуму
Товариші наші по розуму.

Ось, рухаюсь в промені, часом кручу
Без альтернативно, у мисці,
До Тау Кіти оцієї лечу,
Щоб з цим розібратись на місці.

На Тау Кіта
Чогось, да не так:
Там таукітайска ця братія
Здуріла, за нашим поняттям.

Поки що у анабіозі лежу,
Ті таукітяни буянять.
Все рідше в зв'язок з ними зараз вхожу -
Бо дуже вони хуліганять.

У таукітiв
У алфавіті слів
Замало, і  устрій - придворний,
І гумор у них весь потворний.

Посадка відмінна, немов власний зад,
Злегка відбивач покрививши.
Я крикнув по-таукітянскі: "Віват!" –
В контакт, так би мовить, вступивши.

У таукітян
Наружність - обман,
Тут з ними не можна змагаться:
Те з'являться, то розчиняться ...

Нам таукітянін - як вам папуас,
Мені про них щось натякнули.
Я крикнув: "В Галактиці сором від вас!"
У відповідь  - чимось мигнули.

На Тау Кіті
Умови не ті:
Нема атмосфери, - страхіття!
Та таукітяни привітні.

У запалі я крикнув їм: вас всіх я мав! ..
Та кібернетичний гаджет
Настільки буквально мене переклав,
Що соромно стало. Пробачте!

Та таукіти,
Такі от скоти,
Напевно устигли залляться:
То з'являться, то розчиняться ...

«Ми брати по статі, - кричу, - мужики!
Ну що ...» Тут мій голос зірвався,
Я таукітянку схопив за грудки:
«Ану, - їй кажу, - признавайся! ..»

Вона: "Відійди!" - каже,
Мовляв, ми тут без біди -
Не хочем з мужчинами знаться,
А будем тепер брунькуваться!

Не знаю, підняв як я свій зореліт,
Лечу, а вже настрій питейний:
Земля років в триста скакнула вперед,
Як вірить у геній Ейнштейна!

Що якщо і там,
Як на Тау Кіта,
Жахливо підвищились знання,
А, що якщо і там - брунькуванням ?!

© Володимир Туленко. Переклад 2019

КА-РА-ОКЕ:

https://www.youtube.com/watch?v=tGikzaqJpTg

*****
Владимир Высоцкий  «В далёком созвездии Тау Кита»

В далёком созвездии Тау Кита
Всё стало для нас непонятно.
Сигнал посылаем: "Вы что это там?"
А нас посылают обратно.

На Тау Ките
Живут в красоте,
Живут, между прочим, по-разному
Товарищи наши по разуму.

Вот, двигаясь по световому лучу
Без помощи, но при посредстве,
Я к Тау Кита этой самой лечу,
Чтоб с ей разобраться на месте.

На Тау Кита
Чегой-то не так:
Там таукитайская братия
Свихнулась, по нашим понятиям.

Покамест я в анабиозе лежу,
Те таукитяне буянят.
Все реже я с ними на связь выхожу —
Уж очень они хулиганят.

У таукитов
В алфавите слов
Не много, и строй — буржуазный,
И юмор у них — безобразный.

Корабль посадил я, как собственный зад,
Слегка покривив отражатель.
Я крикнул по-таукитянски: "Виват!" —
Что значит по-нашему "Здрасьте!".

У таукитян
Вся внешность — обман,
Тут с ними нельзя состязаться:
То явятся, то растворятся...

Мне таукитянин — как вам папуас,
Мне вкратце об них намекнули.
Я крикнул: "Галактике стыдно за вас!"
В ответ они чем-то мигнули.

На Тау Ките
Условья не те:
Тут нет атмосферы, тут душно,
Но таукитяне радушны.

В запале я крикнул им: мать вашу, мол!..
Но кибернетический гид мой
Настолько буквально меня перевёл,
Что мне за себя стало стыдно.

Но таукиты,
Такие скоты,
Наверно успели набраться:
То явятся, то растворятся...

"Мы братья по полу, — кричу, — мужики!
Ну что..." Тут мой голос сорвался,
Я таукитянку схватил за грудки:
"А ну, — говорю, — признавайся!.."

Она мне: "Уйди!" — говорит,
Мол, мы впереди —
Не хочем с мужчинами знаться,
А будем теперь почковаться!

Не помню, как поднял я свой звездолёт,
Лечу в настроенье питейном:
Земля ведь ушла лет на триста вперёд,
По гнусной теорье Эйнштейна!

Что если и там,
Как на Тау Кита,
Ужасно повысилось знанье,
Что если и там — почкованье?!
1966