Вона мене так любить... Любить так,
що я за неї іноді боюся.
Боюсь за неї навіть, як сміюся,
як усміхом ховаю страх в устах.
Так любить... Плаче пошепки в плече,
а запитаю: це – од щастя, каже.
Доросла, а дитина часом майже.
Я на поріг – і знов сльоза тече...
Мене так любить щиро, та себе
любити не навчилась, ще не вміє.
І знов од сліз дрижать жіночі вії...
І знов мене возносить до небес...
Вона мене так любить... Любить так...
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119020400982
Свидетельство о публикации №119020400982
Рецензии