Комусь би й хтів, собі - навряд!
Лютневе стало не лютневим.
Ходив вперед, прийшов назад -
то й що?..
Миттєвому - forever???
Чи Ти?..
Чи я?..
Чи, може, хтось?..
Чи є різниця між звичайним,
що світом втрати збереглось
в проханні легкого unchain(у)...
Ти - тільки мить, а я - життя!..
(Невже насмілився сказати?!)
Моє тверезе забуття
навряд чи можна compar(ати)
із суттю хмар чи...болем мрій...
Не йди.
Я стану розумнішим,
от тільки втрачу шар надій
на те, що був колись delicious
для силуету в дзеркалах!
Таке...
Ніхто не любить тіні,
в яких величні біль і страх
вдіва на себе maxi-mini...
Дірки у сутінках зведуть
звичайну ніч до примітиву,
де ти - мабуть, і я - мабуть,
і світ вмирає без forgiv(у)...
І тільки згодом, без очей,
на смузі згаданих світанків,
Творця щось зліва запече
від тих, хто був душею funky...
minor errors
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119020201250
Свидетельство о публикации №119020201250
Рецензии