Веронiка Долiна На смерть Висоцького

Вероніка Доліна «На смерть Висоцького»

Поль Моріа, вгамуйте скрипки!
Напругу дзуськи?
Натруджені поета хрипи -
Не по-французьки.

Поки рядок вуглем печеться -
Платівка треться.
Нехай мовчить, побережеться -
Не те зірветься!

Вершник вранішній проскочить,
Біль близька усім своя,
Чиясь жіночка заплаче,
Імовірно, - не твоя.

Лик сумний, переживання -
До небес лиш крок простий.
Розставання, розставання
Тож бувай, наш дорогий.

Хтось знову Гамлета зіграє,
Та нас розрадить.
І новий Гамлет також вмирає -
Прощайте, Гамлет!

Та ось і публіка стихає,
Неначе гине.
Нехай мовчить, й не видихає -
Його омине.

За Таганський венах вузьким
Виливається Москва.
А вдова з лицем французьким -
Буде довго ще жива.

Газетяр он іноземний
Головою круть мерщій.
Хтось тут дивний, хтось тут п'яний,
Хтось і сам - напівживий.

Засни спокійно, мій синочок, -
Ніхто не плаче.
Цей світ великих одиночок
Багато значить!

Той провулочок скорботний -
Нема близького лиця.
Одинокий, одинокий,
Одинокий - до кінця.

© Володимир Туленко. Переклад 2019

*****
Долина Вероника: На смерть Высоцкого

Поль Мориа, уймите скрипки!
К чему нагрузки?
Его натруженные хрипы -
Не по-французски.

Пока строка как уголь жжётся -
Пластинка трётся.
Пусть помолчит, побережётся -
Не то сорвётся.

Всадник утренний проскачет,
Близкой боли не тая,
Чья-то женщина заплачет,
Вероятно, не твоя.

Лик печальный, голос дальний -
До небес подать рукой.
До свиданья, до свиданья,
До свиданья, дорогой.

А кто-то Гамлета играет,
Над кем не каплет.
И новый Гамлет умирает -
Прощайте, Гамлет!

Но вот и публика стихает,
Как будто чует.
Пусть помолчит, не выдыхает -
Его минует.

По таганским венам узким
Изливается Москва.
А вдова с лицом французским -
Будет много лет жива.

Вон газетчик иностранный
Дико крутит головой.
Кто-то странный, кто-то пьяный,
Кто-то сам - полуживой.

Усни спокойно, мой сыночек,-
Никто не плачет.
О, этот мир для одиночек
Так много значит!

Переулочек глубокий -
Нету близкого лица.
Одинокий, одинокий,
Одинокий - до конца.
1980