Олександр Дольський Посвята Володимиру Висоцькому

Олександр Дольський «Посвята Володимиру Висоцькому»
 
В сні прийшов Володимир Висоцький,
Як пророк, як зажурлива суть,
Враз пробрав він надривом високим
Мої груди, не давши вдихнуть.
Наче тисячі тисяч оркестрів
Роздирали мелодії плоть,
І мільйони нещадних маестро
Стали в серце чимсь гострим колоть.
Ніби бич розрізав відчайдушно,
Залишав  сильний рубаний слід
Оцей ритм. А ціна поцілунків
Нам відома дві тисячі літ.
І слова зазвучали, як клекіт
Геть побитого смертю орла,
Різанули до горла від легких,
Совість пнулась нищівно пала.

Я побачив,  що він, як скрижалі,
Розкривав всім відомі слова -
Наші муки і сміх, і печалі,
Сповіщала його голова.
Застигають в мовчанні зловіще
Влада й Суд, що мірило всього.
Нещасливий стає уже віщим -
Це ж бо щастя для пастви його.
А за грубістю, ніби джерельце,
Проступає,  і з сумом дрижить,
Його ніжне уразливе серце,
І душа ледь жива тріпотить.

Якщо падають барди й скитальці,
Свої руки розкинув, як стерх,
То всі ложі свої злобні пальці
Піднімають , сміючись уверх.


І крізь маски і тон скомороший
Біль сочиться, отруту дає ...
Помирає, бо жити не може ,
Але з пороху знов повстає.
На підмостках у долі й театру
Очманіло хрипить на весь світ
Затаврований  жить гладіатор,
І у вічність ввійти, як поет.

© Володимир Туленко. Переклад 2019

*****
Александр Дольский «Посвящение Владимиру Высоцкому»

Мне приснился Владимир Высоцкий
Как пророк, как щемящая суть,
И пронзил он надрывом высоким
Мою мерно дышащую грудь.
Словно тысячи тысяч оркестров
Разодрали мелодии плоть.
Миллионы нещадных маэстро
Стали палочкой сердце колоть.
Будто бич резал напропалую,
Оставляя рубцы на челе,
Этот ритм. А цена поцелуев
Нам известна две тысячи лет.
И слова зазвучали, как клекот
Пораженного насмерть орла,
Резанули до горла от легких,
И ворочалась совесть и жгла.

Я увидел, как он изначален,
Облекая в простые слова
Наши муки и смех, и печали,
Как повинна его голова.
Застывают в молчаньи зловещем
Власть и Суд, не простив ничего.
Несчастливый становится вещим -
Это счастье для паствы его.
А за грубостью, как ни усердствуй,
Проступает, печалью дыша,
Уязвимое нежное сердце,
И трепещет живая душа.

Если падает бард и скиталец,
Раскидав свои руки, как стерх,
То все ложи пока свои пальцы
Поднимают с улыбками вверх.


И сквозь маски и тон скомороший
Боль сочится не день и не год...
Умирает он не понарошке,
Но из праха опять восстает.
На подмостках судьбы и театра
Исступленно хрипит на весь свет
Осужденный на жизнь гладиатор,
Обреченный на вечность поэт.

Ленинград , 1976