Юрiй Вiзбор Лист Володимиру Висоцькому

Юрій Візбор  «Лист»
- Володимиру Висоцькому

Пишу тобі, Володя, з Садового кільця,
Де з неба ллють дрібні холодні води.
Очікує у світі  все законного кінця,
І тільки не закінчиться погода.
А втім, ніяк не побороть наклепи і брехню,
І тих, кому не видав бог таланту,
Лише вони підтверджують стабільно суть свою,
У намірах вкусить ступні гігантам.

Так, що ж у них такого! Хай там як живеться їм ...
"Ось млин – його житття вже розвалило ..."
На кудринській недавно вдарив дуже сильний грім,
Що потайки ДАІ перехрестилась.
Всі ті ж у нас розмови – що почому і де взять.
Із моди вийшли "М", оті що "Бонні".
Тепер ніхто не хоче по простому помирать,
Підстави б друкувать були законні.

Ми тут всі поодинці виглядали в небеса,
Ми скоро вже зберемось воєдино,
Зіллємося в загальнім хорі, щоб жила краса,
Й Чумацький Шлях задме у наші спини.
Де ж наші біди? Дріботить, як і раніш шуга
І слави, і вельможний гнів пустоти ...
Відкриє грубку Гоголь, ось чавунна кочерга,
І світло блисне у пенсне Фагота.

Ще вистачає сил не потонуть в біді своїй,
Ми безтурботні, наче ескімоси.
Як говорив колись датчанин молодий:
Була, мов, не була, - а там попросим.
Все так же світ прекрасний, як рудий отой пацан.
Романтики троянди є, і проза…
Привіт тобі, Володя, із Садового кільця,
Де ллють дощі, геть схожі так на сльози.

© Володимир Туленко. Переклад 2019



*****

Юрий Визбор «Письмо»

Пишу тебе, Володя, с Садового кольца,
Где с неба льют раздробленные воды.
Все в мире ожидает законного конца,
И только не кончается погода.
А впрочем, бесконечны наветы и вранье,
И те, кому не выдал бог таланта,
Лишь в этом утверждают присутствие свое,
Пытаясь обкусать ступни гигантам.

Да черта ли в них проку! О чем-нибудь другом...
"Вот мельница - она уж развалилась..."
На кудринской недавно такой ударил гром,
Что всё ГАИ тайком перекрестилось.
Все те же разговоры - почем и что иметь.
Из моды вышли "М" по кличке "Бонни".
Теперь никто не хочет хотя бы умереть
Лишь для того, чтоб вышел первый сборник.

Мы здесь поодиночке смотрелись в небеса,
Мы скоро соберемся воедино,
И наши в общем хоре сольются голоса,
И Млечный Путь задует в наши спины.
А где же наши беды? Остались мелюзгой
И слава, и вельможный гнев кого-то...
Откроет печку Гоголь чугунной кочергой,
И свет огня блеснет в пенсне Фагота.

Пока хватает силы смеяться над бедой,
Беспечней мы, чем в праздник эскимосы.
Как говорил однажды датчанин молодой:
Была, мол, не была,- а там посмотрим.
Все так же мир прекрасен, как рыженький пацан.
Все так же, извини, прекрасны розы.
Привет тебе, Володя, с Садового кольца,
Где льют дожди, похожие на слезы.

11 июня 1982