Зима и Леший. сказка украинским языком

Зима і Лісовик.


     Коли на місто налітає заметіль, у ньому обов'язково починається зимова казка. Тому що всі заметілі мешкають у палаці Королеви Зими. Так. Так. Саме в її палаці як у домівках люблячих батьків народжуються та дорослішають дітлахи, так і у палаці Зими народжуються заметілі. І так саме, як батьки виглядають з вікон, щоб побачити чим займаються їх діти, те саме робить і Зима.
     Заметілі дуже полюбляють снігових вовків зовсім як люди, коли граються зі своїми улюбленцями в парках. Заметілі влаштовують веселощі та в один голос полюбляють повити з ними на повний місяць у зимову, морозну ніч. Але Зима не дозволяє їм дуже розходитись бо вони, так саме як і діти у веселощах можуть наробити багато шкоди, щось зламати чи побити. Так само і заметілям не дозволяється своїми тривалими веселощами замітати міста та будинки людей.
    В один із таких днів Зима покинула свій палац для того, щоб побачити чим займаються її доньки. У крижані сани Королеви були запряжені північні вітри, та такі люті, що люди замерзали лише від одного їх подиху. Тому Зима уникала людей, щоб не заподіяти їм шкоди. Вона тримала свій шлях над морями і вони замерзали. Над водоспадами, які перетворювались у брили криги. Над полями та лісами вона пролітала у своїх санях нікуди не кваплячись. Зима уважно роздивлялась яких змін набув ліс та скільки молодих дерев з'явилося у ньому. І тут несподівано її увагу привернув до себе намет який тремтів.
     «Що це може бути?» - здивовано розмірковувала Зима. Отже вона посилає заметілі, щоб вони укутували землю перед тим, як прийдуть морози. Всі ліси та поля обов'язково повинні бути одягненні в снігові шуби. Так само як і тварини з птахами які одягають білі шуби, щоб зустріти в них Зиму. «Так хто це так тремтить? Хто це не одягнув свою теплу шубу?» - зацікавилась Зима.
     Вона наказала вітрам звертати до тремтячого намету. І крижані сани Королеви приземлилися на узліссі, а сама Зима попрямувала до тремтячого намету.
     - Намет, чому ти тремтиш? – запитала Зима, але намет почав лише дужче тремтіти. Він тремтів так, що струсив з себе весь сніг. Зима уважно придивилась і дуже здивувалась, тому що це був Лісовик, який повинен був спати так само, як це роблять взимку ведмеді, доки не скінчиться холод та весняне сонечко зі співами пташок не пробудить їх.
     - Лісовик, чому ти не спиш? Чому ти покинув свою затишну домівку? Отже зараз саме я доглядаю за лісом! Чи ти бажаєш разом зі мною відправитись у подорож на південних вітрах? – запитала Зима,  не стримуючи свого дзвінкого сміху.
     Це був молодий Лісовик, котрому ще його дідусь розповідав про Королеву Зиму, а саме про те, яка вона чарівна та добра, якщо вірно до неї звертатися. А також про те, що Зима дуже щедра, бо піклується про усіх мешканців лісу. Адже це саме Зима наказала лісовикам розсаджувати по лісу ягідники і дерева горобини з бузиною, щоб птахи і тварини могли за їх допомоги перезимувати і не померти від голоду.
     Але у молодого Лісовика була мрія, як і у всякого хлопчика. Тільки хлопчики мріють про приземлене, а Лісовик мріяв про зустріч із Зимою. Він дуже любив свого дідуся-Лісовика і так само як і він хотів власними очима побачити Зиму, щоб своїм дітям і онукам розповідати про неї. Тому молодий Лісовик боявся проспати цю важливу для нього зустріч. І залишивши свій теплий дім, він бродив по лісу сподіваючись на зустріч із Зимою. Тому що, ще дідусь йому сказав, що Зима любить хоробрих і вірних. І молодий Лісовик дуже вже хотів стати тим, кого полюбить Зима.
     Зима була чудова в усій своїй пишності. Лісовик не зводив з неї очей і захоплено ловив кожне її слово. Він навіть перестав відчувати холод і Зима це зрозуміла. Вона наказала північному сяйву виткати для Лісовика теплий одяг, а звірам принести для нього теплого молока. Коли Лісовик зігрівся, Зима посміхнулася, адже вона гарно розуміла, що відбувається зі всякою живою істотою, коли вона зачаровується нею і перестає відчувати холод. Життя по неволі покидає такого, тому що холод витісняє його і так до тих пір, поки не засне вічним сном, той, хто вже перестав відчувати холод. Але Зима любила лісовиків, тому що вони були дуже працелюбними. Коли Зима в палаці, саме вони стежать за лісами і за усіма лісовими духами, птахами, тваринами і рослинним світом.
         У лісовиків існують свої правила і вони їх зобов'язані дотримуватися. Адже тільки по досягненню певного віку молоді лісовики можуть виходити на поверхню землі. Адже увесь час до свого повноліття вони проводять під землею в житлах між коренями дерев.
     У лісовиків під землею існує ціле місто, адже вони повинні старанно вчитися. Тому що коли прийде час кожному з них вийти на поверхню землі, вони мають бути до цього готові, адже ліс треба оберігати. Лісовикові треба знати про кожну пору року, про кожен місяць, а саме, що повинно відбуватися в ньому. А також про кожне дерево, про кожну травинку, про грибниці - де вони, та як їх потрібно пересаджувати. Лісовикові потрібно вивчити мову усіх птахів і звірів. Наглядати, щоб усі мурашники жили дружньо і не влаштовували мурашині війни між собою.
     У лісовиків у лісі багато роботи, тому зимовий сон для них дуже необхідний, зовсім як для людей лягати спати, після робочого дня, вночі. І Зима це розуміла. Їй звичайно було приємно, що Лісовик був таким хоробрим, але так склалося, що треба відпочивати всім і лісовикам, і Зимі, і людям.
     Тому Зима вирішила дати йому доручення на весну і відправити Лісовика спати, щоб порядок в лісі був збережений.
     - Послухай, Лісовик, у мене до тебе є дуже важливе доручення - промовила Зима, дивлячись на нього. Лісовик з радістю був готовий слухати будь-яке доручення. Він був готовий зробити що завгодно, аби Зима була ним задоволена, і він для неї став корисним.
     - Я хочу конвалій! - сказала Зима наблизившись та пильно вдивляючись Лісовикові в очі. Лісовик злякався, адже він не знав, що і відповісти. Адже конвалія квітка весняна і не цвіте в таку холодну пору року. Лісовик засумував і опустивши своє обличчя, сказав:
     - Пробач мене, Зима, але я не можу виконати твоє доручення, у мене немає конвалій.
     Зима голосно розсміялася.
         - Та ні ж, Лісовик. Я звісно конвалій хочу запашних, але тільки, щоб ти мені їх запас з весни та зробив із них ще краплини бісеру. Я дуже бажаю цими конваліями прикрасити своїм заметілям сукні, щоб вони були з мареннями для того, щоб люди пам'ятали заметілі з легким серцем. А також, щоб тільки добре з людьми траплялося, коли мої заметілі будуть в цих сукнях у веселощах кружляти над містами. Адже це так чудово, коли зимові числа пронизані весняними думками. А мороз, додавши у свої фарби конвалії, зможе намалювати на вікнах весняні візерунки на радість дітлахам. І щоб холоднеча умочивши в конвалії свій пензель, наповнила іскристі сніжинки весняним ароматом. Адже приємно, коли листи отримані у вечірню заметіль пахнуть конваліями, тому що холод - це не доля людських сердець. Холод належить лише Зимі, а люди повинні жити у своєму світі. Адже світ людей це тепло, затишок, добро, розуміння, співчуття, любов, взаємодопомога - усі ті якості, які кожен з них хотів би застосувати по відношенню до себе. Тому Лісовик приготуй мені будь ласка багато конвалій, а зараз йди відпочивати. Навесні у тебе буде дуже багато роботи! Спи Лісовик міцно! Спи до весни! - промовила Зима проводжаючи сонного Лісовика своїм поглядом.
           За парою дерев Лісовик зник із виду. Зима покликала заметілі і сівши у свої крижані сани, на північних вітрах злетіла над лісом. У неї був гарний настрій. Заметілі витанцьовували щосили, замітаючи ліс снігом. А Лісовик спав у своєму теплому помешканні серед коренів дерев, посміхаючись крізь сон. Адже його цікаве життя тільки починалося.
     Так в теплі і затишку Лісовик проспав усю зиму, доки по коренях дерев, які звисали над його головою не почав просочуватися і крапати танучий сніг. Крапельки немов будильник настирно намагалися пробудити молодого Лісовика від зимового сну. Вони тарабанили йому по обличчю розбризкуючись у різні сторони, але усміхнений крізь сон Лісовик не поспішав прокидатися. Він потягувався на своєму теплому ліжку і коли нарешті розплющив очі, то з великим захватом вигукнув: - Нарешті прийшла Весна у своєму квітковому вбранні!
     Лісовик підхопився з ліжка і почав бігати по своїй кімнаті, тому що згадав, як збулася його мрія і він, зустрівши Зиму отримав від неї важливе доручення. Ах, як же йому не терпілося про це розповісти усім, тому що він був дуже гордий. Адже він бачив саму Королеву Зиму! Але він все ж таки вирішив піти до свого дідуся і йому першому розповісти про те, що з ним трапилося, коли усі інші лісовики спали.
        Але не всі лісовики так швидко прокинулись від свого зимового сну. Вони майже усі, особливо молоді ворочались на своїх теплих ліжках, досипляючи, хоч їм на обличчя та голови крапав танучий сніг. Ну, хіба це заважало коли – не будь спати, якщо спати дуже хочеться? Молоді лісовики занурившись з головою під ковдру так само, як і взимку продовжували спати та сопли своїми носиками.
         - Що це за сонне царство! - обурився молодий Лісовик.  І щодуху, закричав: - Весна! Прийшла Весна у своєму вбранні. Прокидайтесь!
     Але несподівано до нього підійшов його дідусь і поклавши йому руку на плече, сказав: - Онучок! Ти чого  так голосиш? Тихіше!
          Дідусь взяв онука під руку і завів його до своєї кімнати, яка була просторою і світлою від світляків, що знаходяться в ній, та продовжив : - Ти що, не бачиш, що ще усі сплять? Адже воно те й не дивно, тому що увесь сніг ще не розтанув. Лісовикам ще рано прокидатися, особливо молодим, тому що молоді лісовики, які не виспались, можуть заснути в середині серпня. А серпень і вересень це дуже відповідальні місяці бо саме в них, лісовиків чекає найбільше роботи. Хіба ти погано вчився в школі, що не пам'ятаєш, що саме молоді лісовики займаються прополкою грибних грядок з серпня. Чи ти забажав, щоб хтось з молодих лісовиків через те, що не виспався, погано прополов грибниці і серед їстівних грибів виросли поганки? Хіба ти не пам'ятаєш, як ви минулого року пересаджували  мухомори в одну частину лісу, а грузді в іншу? Тоді молоді лісовики, які розмовляли пів зими, заснули на сонячному лісовому узліссі. Саме там вони не прибрали бліду поганку, яка виросла і отруїла усі  їстівні гриби, які знаходились поряд з нею.  Нехай всі ще сплять, не торкай їх. Коли почнуть набрякати бруньки на деревах, вони усі обов'язково прокинуться. Ось бачиш, на моєму пні, де я люблю сидіти ще мох не став зеленим. Отже це свідчить про те, що ще рано усім прокидатися.
     Дідусь-Лісовик так захопився розповіддю про користь сну, що дивлячись на свого онука зупинив розповідь і із здивуванням запитав: - А чому ти не спиш? Невже ти хочеш підвести мене і не впоратися з роботою, яку тобі потрібно буде зробити?
    - Ой, дідусь, тут таке сталося - промовив молодий Лісовик і продовжив: - Дідусь, а пам'ятаєш, як ти мені розповідав, що коли ти був молодим, то зустрів Королеву Зиму яка прогулювалась по лісу?
           - Звичайно, пам'ятаю! Та і як таке можливо забути? Це ж така рідкість, коли лісовик може зустрітися з самою Зимою. Ще мій дідусь говорив, що
навіть коли найжаркіше літо, Зима знає про все, що відбувається в лісах і на полях. Тому що, коли взимку випадає мало снігу, то мало потім і води в річках. Дерева не тамують своєї спраги і не дають багатого врожаю, а трави швидко жовтіють. Адже все у природі взаємозв'язано! А чому ти запитуєш мене про ту зустріч із Зимою? - здивовано запитав дідусь-Лісовик у онука.
     Молодий Лісовик заусміхався і на його веснянкуватому обличчі заграв сором'язливий рум'янець.
    - Ах, дідусь! Вона така красуня. Коли я її побачив, я забув про все на світі! - захоплено, промовляв молодий Лісовик.
     - Хто красуня? Ти про кого кажеш онучок, тобі хтось приснився? - перепитав дідусь.
        - Та ні, це був не сон! Коли усі спали я зустрівся із Зимою - сказав молодий Лісовик. Він розповів своєму дідусеві про те, як прикинувся сплячим і дочекавшись, коли всі заснули, вийшов на поверхню лісу та милувався падаючим снігом. Про те, яким сніг був гарним, немов пір'я білого птаха, хоч і був дуже холодним. Про те, як він замерз і сховався під сухим листям. Про те, як в хвилюванні билося його серце, коли він чекав Зиму. І про те, як вона сама знайшла його тремтячого від холоду.

       Дідусь-Лісовик слухав свого онука і на його обличчі з'явилося хвилювання. Але молодий Лісовик так був захоплений своєю розповіддю, що дідового хвилювання навіть не помітив. Він все продовжував і продовжував захоплюватися красою Зими. Коли ж розповідь молодого Лісовика підійшла до опису крижаних саней Королеви, та її чарівних північних вітрів, схожих на трьох білосніжних лебедів - дідусь-Лісовик похитнувся і зблід.
    - Що з тобою? - припинивши свою розповідь, молодий Лісовик кинувся до дідуся і підхопивши його, усадив на пень, який стояв в його кімнаті. Але дідусь мовчав. Лише на його лобі виступив холодний піт.
        - Дідусь, ти що захворів? - захвилювався онук і обійняв свого дідуся намагаючись його зігріти. Але дідусь, міцно обійнявши свого онука, заплакав. По його обличчю котилися сльози і крапали на земляну підлогу на якій були розкидані торішні жолуді. Від сліз дідуся-Лісовика один жолудь репнув і з нього з'явився молоденький паросток з двома листочками. Молодий Лісовик витирав своїм жилетом сльози дідуся і обіймаючи обіцяв йому, що більше взимку у ліс ні ногою.
    - Ні, мій дорогий онук, я не від того плачу, що ти вийшов з помешкання, коли всі спали. Я радий, що з тобою нічого страшного не трапилось - відповів дідусь.
     - А що зі мною страшного могло статися? - здивовано запитав молодий Лісовик.
     - А те, що ти бачив північні вітри, від дихання яких замерзає усе живе. Вони дуже красиві, коли запряжені в крижані сани Зими. Троє прекрасних лебедів навколо яких снігова імла з якої, немов пір'я вилітає сніг і вони роздувають його скрізь де пролітають - відповів дідусь-Лісовик.
        - Дідусь, але чому ти так розхвилювався? Зі мною ж нічого поганого не трапилось. Навпаки, я бачив Зиму і розмовляв з нею. Вона наказала північному сяйву виткати мені одяг, а лісовим звірам принести мені теплого молока. Я зігрівся, але коли прийшов додому, то той одяг розтанув у мене в кімнаті - сказав молодий Лісовик.
     Дідусь слухав онука і хитав своєю сивою головою. Тепер на його обличчі проступала посмішка, але очі як і раніше були наповнені сльозами. Адже він так сильно любив свого єдиного онука, що навіть сама думка про те, що з ним могло трапитися щось жахливе, заподіювала йому нестерпні страждання. А коли він почув про північні вітри, які бачив його онук, то перед його очима промайнуло усе його життя. Він ставив питання, що він зробив не так і де він упустив у вихованні молодого Лісовика, що той не послухавшись його наразив себе на таку небезпеку?
       Але завжди добре те, що добре закінчується. Тим паче, що дідусь-Лісовик сам в молодості поступив так само, як і його онук. Тільки він спробував підійти до Зими, коли вона у своїх крижаних санях зупинилася на узліссі. Він згадав, як йшов по пухнастому і хрусткому снігу, який був вищий за коліна. І як тільки його побачили з далечіні північні вітри, то відразу почали бити крилами і шипіти випускаючи в його сторону імлу снігу. Він тоді сховався за дерево, яке від їх подиху миттєво змерзло і навесні не прокинулося. Воно, як і усі дерева на які тоді потрапило дихання північних вітрів до осені перетворилося на сухостій. Увесь ліс оплакував їх втрату, усі грибниці які покоїлися в їх коренях так само загинули. І у той рік в лісі майже не було опеньок,  грибниці яких  замерзнули. Йому тоді вдалося лише мигцем побачити Зиму і те, що він побачив на довгі роки збереглося в його пам'яті.
     Він знав, що Зима добра, тому що увесь ліс відчував її турботу. Спрадавна лісовики піклувалися про ліс за наказом Зими, але бачили її лише одиниці.
     Дідусь-Лісовик дивився на свого онука поглядом сповненим гордості, тому що дуже давно Зима не розмовляла ні з ким з лісовиків. І те, що така почесть випала саме його онукові переповнювала  його серце безмежною радістю і він, попросив онука детально розповісти йому все з самого початку зустрічі із Зимою.
       Молодий Лісовик розповів своєму дідусеві все, а так само про доручення, яке йому дала Зима. Дідусь же підскочивши зі свого пня почав хвилююче ходити по своїй кімнаті і щось буркотати собі під ніс, а потім обернувшись до онука, сказав: - Який жах! Йому Зима дала таке важливе доручення, а він про все мені розповів, але про найголовніше розповів в самому кінці!
      - А що тут такого? Адже весна ще не прийшла, та і конвалії ще не зацвіли. У нас ще є багато часу! - здивовано, розводячи своїми руками відповів молодий Лісовик.
     - Як багато часу!? Його зовсім майже немає! Треба конвалії розбудити трохи раніше. Але раніше конвалій в лісі повинні прокинутися проліски, щоб усі квіти цвіли у своїй послідовності, та не ображались один на одного - сказав дідусь-Лісовик.
     Він став перед своїм пнем на якому любив сидіти і почухав свою потилицю почав розмірковувати, як продовжити цвітіння конвалій, щоб зібрати їх в потрібній для Зими кількості. У лісі сніг хоч і танув, але уся природа ще спала, та і вихід з його житла був завалений сніговими заметами. Як не старався дідусь-Лісовик вставши на свій пень відкрити двері, які знаходилися над його пнем, нічого у нього не виходило. Снігові замети ще були важкими і він не міг відкрити двері, щоб вийти в ліс і розбудити проліски.
     У помешканні Лісовика було тепло і паросток, пророслий з торішнього жолудя нестримно ріс, тому що на нього замість дощу і талого снігу впали сльози дідуся-Лісовика. Саме сльози стали причиною його народження, а оскільки сльози лісовиків мають живильну силу, то і всі рослини на які вони потрапляють, зростають до велетенських розмірів. І цей молодий дуб не був виключенням, він ріс і ріс на очах у лісовиків. І вже зовсім скоро уперся своєю міцною верхівкою в стелю, якою були ті самі двері, через які дідусь-Лісовик виходив навесні в ліс. Ще трохи і двері з тріском відкрилися. А молоді зелені листочки дуба прикрасили собою білосніжне покривало лісу, сповіщаючи прихід весни. Сороки тут же, підхопили цю новину і почали розносити її по сплячому лісу. Вони так голосно тріщали, стрибаючи з гілки на гілку, що дідусеві-Лісовикові не потрібно було будити проліски, тому що увесь ліс знав, що прийшла весна.
     На лісових узліссях сніг частково почав підтавати, а над ним піднімати свої голови проліски. Ці квіти такі ніжні і крихкі, що іноді здається, що це сама Зима своїй сестрі Весні шле вітання і найкращі побажання у весняну пору року. Минуло ще трохи часу. День збільшувався, а весняне сонце гріло все сильніше і сильніше, розтоплюючи сніг. Берези налилися своїм соком і надівши сережки, також, як і ліщина красувалися в променях лагідного весняного сонця. В повітрі лісу запахло зеленню молодих листочків і трав. Папороті зі своїми стеблами складеними у вигляді великих равликів випрямлялися та підіймалися над землею все вище і вище, а птахи оспівували весну. Життя в лісі йшло своєю чергою. Пилок сосен розносився вітром по усьому лісу, а конвалія виросла і розпустившись наповнила весь ліс своїм ніжним та незабутнім ароматом.
     Багато роботи було у лісовиків цього року. Треба було зібрати велику кількість конвалій, але частину залишити і людям, щоб і вони, зібравши конвалію у букет, могли принести додому частинку лісу і стати трішки добріші.
       Молодий Лісовик з хвилюванням думав про зустріч із Зимою. Йому дуже хотілося зберегти для неї живу і запашну конвалію, але він не знав, як це зробити. І не вигадавши нічого кращого, він зірвав одне стебло квітки і сунув собі за пазуху. Увесь ліс і усі його мешканці знали, що лісовики збирають конвалії для Зими. Навіть зайці, білки і птахи допомагали лісовикам збирати конвалії. Мурахи ж перевертали запашні горошини квітів, щоб вони гарненько просохли в тіні дерев і не втратили свій білосніжний колір. А лісові павуки проробляли в квітах отвір, щоб їх можна було нанизати на морозні нитки і прикрасити заметілям сукні. Усі роботи по заготівлі конвалії для Зими були закінчені.
     Молодий Лісовик дуже втомився, але був задоволений виконаною роботою. Він увесь світився від щастя і від передчуття зустрічі із Зимою. День за днем і місяць за місяцем йшов своєю чергою. У лісі вистачало роботи в якій треба було брати участь лісовикам. Як не дивно, цього літа  мурахи не влаштовували між собою ніяких ворожих колотнеч. Може вони втомилися? Адже не легко їм було увесь час перевертати квіти і стежити за тим, щоб вони зберегли свою красу. А може їх згуртувала загальна праця, адже усі були зайняті заготівлею конвалії і воювати їм один з одним було ні коли, і вони забули про свою ворожнечу? Але як би то не було, спокій та злагода панували в повітрі всього лісу. Дбайливо огортаючи кожного його мешканця, даруючи йому силу і допомогу у своїх заготівлях на зиму. У цей рік багато грибів і жолудів ліс дарував усім його мешканцям і гостям, які приходили до них в ліс.
     Звичайно, правила поведінки в лісі ніхто не відміняв і якщо люди приходили з добром до лісу, то лісовики допомагали їм потрапити до ягідних полян і грибниць. Але лісовики перевіряли завжди людей, вони їм посилали спочатку одні мухомори, а самі спостерігали. І якщо людина збивала у мухоморів  капелюшка, лісовики їм не давали потрапити на поляни ягід і грибів. Вони видавали всякі жахливі звуки, від яких люди лякалися і тікали з лісу. Бо у лісі нічого не росте просто так! Все росте на своєму місці і в свій час. Лісовики не люблять, коли до них приходить людина і смітить у лісі, ламає гілки дерев, та бере стільки  грибів і ягід, скільки йому не потрібно.
     По закінченню осені, весь урожай в лісі був зібраний.  Ліс разом з лісовими мешканцями приготувався зустрічати перший сніг. Молоді лісовики від холодів сховалися у своїх теплих помешканнях. Лише один молодий Лісовик і його дідусь не лягали спати. Вони по падаючому снігу стежили за наближенням самої Зими. Дідусь-Лісовик сидів на своєму пні з прочиненими дверима і поглядав через них на ліс, виглядаючи Зиму. А онук сидів біля нього з величезним мішком бісеру із запашної конвалії. Раптом налетіла снігова буря і дідусь-Лісовик побачив, як по верхівках дерев хоровод заметілей витанцьовував всілякі круги і завитки, немов розминався перед тим, як обрушити на міста, поля і ліси снігопади.
      - Пора онук! - вигукнув дідусь-Лісовик і вставши на пень, відкрив двері. Молодий Лісовик виринув з теплого житла і вийнявши  мішок з конваліями почимчикував по засніженому лісу. Заметілі побачив його, крутилися підіймаючи сніг до самого неба так, що у молодого Лісовика все побіліло в очах. Він сильно змерз та зупинився не знаючи в яку сторону йому далі йти, тому що хвилювання від зустрічі з Зимою примушувало його серце сильно битися. І він вирішив ось так, з мішком конвалій просто стояти посередині лісу та чекати її появи.
     Пролунав різкий свист з поривами сильного вітру. Із снігової імли вилетіли північні вітри роздуваючи перед собою сніг, який  у своїх веселощах підняли заметілі. Молодий Лісовик спостерігав за казковою красою і силою, яку випромінювала Королева. Її сани були прикрашені ягодами горобини, а услід за нею летіли снігурі, які сповіщали прихід Зими.
     Зима наказала своїм заметілям угамуватися і подивитися на те, що молодий Лісовик приніс їм у своєму великому мішку.
     Лісовик не знав, як йому віддати бісер з конвалій. Але Зима йому підказала, щоб він відкрив мішок і сховався  за величезний дуб. Лісовик так і зробив. Відкрив свій великий і наповнений ароматом весняної конвалії мішок, а сам сховавшись за дуб з зацікавленістю став спостерігати за тим, що буде відбуватиметься далі. Заметілі, немов дівчата у захваті склали свої білі руки побачивши весняні квіти. А Зима дістала зі свого рукава морозну голку і нитку, які тут же взялися за прикрасу суконь  заметілей.
     У лісі на деякий час настала повна тиша, тому що здивовані заметілі розглядали одна одну і оцінювали свої запашні сукні. Лісовик спостерігав за цим всім із-за дуба поклавши свою руку на серце, яке від хвилювання здавалося хотіло вистрибнути з його грудей. Як раптом згадав, що у нього і для Зими був подарунок, який він ще навесні сховав за пазуху. Він вийшов із-за дерева і став дивитися на Зиму, шукаючи її погляду. Він хотів до неї підійти, але сам цього зробити не наважувався, тому що біля неї стояли сани з північними вітрами. Коли Зима закінчила наряджати свої заметілі, то сама підійшла до нього, щоб подякувати його за хорошу роботи.
     Лісовик тримав свою руку за пазухою і Зима подумала, що він замерз і тільки вона зібралася наказати північному сяйву виткати для молодого Лісовика одяг, як він її зупинив і діставши руку із-за пазухи протягнув до неї свій подарунок.
     Це була та сама конвалія, яку він очікував дістати сухою, але коли він її дістав, то побачив, що квітка була такою ж свіжою і живою, немов її тільки що зірвали. Від конвалії йшов запашний аромат. Зима ніжним поглядом дивилася на молодого Лісовика, який своєю сміливістю і добротою був здатний розтопити серце навіть самої Королеви.
     - Дякую тобі, мій вірний Лісовик. А тепер йди відпочивати. Солодких тобі снів в зимові дні. Я укутаю ліс, щоб усі хто живуть в ньому, були збережені від морозів під моєю білосніжною ковдрою - сказала Зима, подивившись на Лісовика з посмішкою.
     З тієї самої зустрічі у Зими замість брошки на її комірі прикріплена гілочка запашної конвалії. А молодий Лісовик втомлений, але щасливий, пішов до свого дідуся розповісти про те, як пройшла його зустріч із Зимою.
Лісовик падав з ніг, тому що дуже хотів спати і як тільки він потрапив в тепле помешкання, то з посмішкою на обличчі заснув у свого дідуся на руках. Старенький Лісовик звичайно зрозумів, що зустріч пройшла добре і поклавши свого онука на ліжко вкрив його ковдрою із сухого моху.
     Дідусь поцілував свого сміливого онука, який сопів уві сні, в його розпатлану руду верхівку. А потім встав на свій пень і через шпарку в дверях став спостерігати за тим, як пустували заметілі і витанцьовували у своїх нових сукнях. Коли ж настала ніч, він вийшов в засніжений ліс.
     Дідусеві-Лісовикові, було дуже багато років і він бачив зими різні, але таку красиву і казкову бачив уперше. У місячному світлі сніг іскрився немов розсипи роси. Усі ялини стояли одягненими в сріблясті сукні і повітря в зимовому лісі стало якимсь інакшим, помітив дідусь-Лісовик. Так, це була та сама конвалія, яка пронизувала своєю свіжістю морозне повітря.
     Дідусь-Лісовик ще трохи помилувався  зимовою ніччю і пішов спати у своє тепле житло, тому що порядок в лісі має бути збереженим.