Володимир Висоцький Там, де вчора я був
Там де вчора я був - не знайду. Так отож!
Пам'ятаю кiмнату з шпалерами,
Дiйсно - Клавка була, і сусiдка також, -
Обидвох цiлував там майстерно я.
Вранцi швидко я встав -
Почали всі казать,
Що хазяйку сварив,
Всіх хотів залякать,
Наче голим скакав,
Як пісні я кричав,
Батька дуже хвалив,
Буцім, вiн - генерал!
Як сорочку порвав, себе в груди гатив,
Називав всiх хитрючими мордами,
Дихать гостям не дав, їх морально чавив,
Діставав всiх блатними аккордами.
Раптом пити скінчив -
Бо втомився, нажаль -
Об пiдлогу побив
Благородний кришталь,
Лив на стіни вино,
А кофейний сервіз
Я, відкривши вікно,
Взяв, та й викинув вниз.
I ніхто не зумів, навіть, й слова сказать.
Але потім потроху отямились, -
Навалились гуртом, руки стали в'язать,
Пiд кiнець вже усі позабавились.
Хтось плював у лице,
Хтось горілку лив в рот,
А якийсь танцівник
Бив в живіт, iдiот.
А вдова молода,
Та, що вірнсть блюде, -
Саморуч, от то да -
Пожаліла мене.
Був на кухні блідний я з розбитим лицем,
Робив вигляд, що йду на примирення,
«Розвяжіть, - прокричав, - і забудемо все!»
Розвязали, й виделки затирили.
А що тут почалось -
Не опишеш в словах -
Звідки стільки взялось
В мене сили в руках! -
Мов поранений звір,
Під кінець учудив:
Скинув вікна у двір,
Ще й балкон завалив!
Там де вчора я був - не знайду. Хоч ти плач!
Пам'ятаю кiмнату з шпалерами,
І лишилось лице, що побили, як м'яч.
Ну, куди тепер з ним? Я не впетраю!
...Якщо правда це все -
На третину, хоча б -
Йду на дно камнцем,
Затону, мов корабль!
Добре те, що вдова
Все змогла пережить,
Пажаліла мене -
Й стали ми разом жить.
- переклад Володимира Туленка
https://www.youtube.com/watch?v=dGWkYvX1tYQ
*****
Владимир Высоцкий "Ой, где был я вчера"
Ой, где был я вчера — не найду, хоть убей,
Только помню, что стены с обоями.
Помню, Клавка была и подруга при ней,
Целовался на кухне с обоими.
А наутро я встал,
Мне давай сообщать:
Что хозяйку ругал,
Всех хотел застращать,
Будто голым скакал,
Будто песни орал,
А отец, говорил,
У меня генерал.
А потом рвал рубаху и бил себя в грудь,
Говорил, будто все меня продали,
И гостям, говорят, не давал продохнуть —
Все донимал их блатными аккордами.
А потом кончил пить,
Потому что устал,
Начал об пол крушить
Благородный хрусталь,
Лил на стены вино,
А кофейный сервиз,
Растворивши окно,
Взял да выбросил вниз.
И никто мне не мог даже слова сказать,
Но потом потихоньку оправились,
Навалились гурьбой, стали руки вязать,
И в конце уже все позабавились.
Кто плевал мне в лицо,
А кто водку лил в рот,
А какой-то танцор
Бил ногами в живот,
Молодая вдова,
Верность мужу храня,
(Ведь живем однова)
Пожалела меня.
И бледнел я на кухне с разбитым лицом,
Сделал вид, что пошел на попятную —
Развяжите!- кричал, — да и дело с концом! -
Развязали, но вилки попрятали.
Тут вообще началось —
Не опишешь в словах,
И откуда взялось
Столько силы в руках?
Я, как раненный зверь,
Напоследок чудил,
Выбил окна и дверь,
И балкон уронил.
Ой, где был я вчера — не найду днем с огнем,
Только помню, что стены с обоями…
И осталось лицо, и побои на нем.
Ну куда теперь выйти с побоями?
Если правда оно,
Ну, хотя бы на треть,
Остается одно:
Только лечь, помереть,
Хорошо, что вдова
Все смогла пережить,
Пожалела меня
И взяла к себе жить.
Свидетельство о публикации №119012300420