Sonia Arias Lopez переклади

         Sonia Arias Lopez 

      CAMPOS DE BATALLA
      ... y batalla no es una flor

       Чи можна встигнути зафіксувати наші думки? Так, якусь певну думку ми старанно одягаємо в кращі слова, причісуємо і навіть намагаємось записати... Але доки ми зайняті якоюсь однією думкою, мимо пробігає сотні інших!.. Ми не можемо їх всіх зафіксувати... словами... Але наші почуття їх фіксують!.. Тому ми іноді радіємо, сумуємо чи навіть плачемо, як здається, без причини... Найбільше це стосується дітей, а ще тих, хто назавжди залишив у своїй душі дитячу щирість і вразливість... Соня Аріас Лопес в своїй книзі "ПОЛЯ БИТВ... а битва то вам не квітка" ніби намагається піймати якомога більше думок, тому я була вражена її оригінальним стилем, несподіваністю фраз, - вони то глибоко філософські, то прості, наче з дитячих вуст, але одинаковою мірою емоційні... Автор намагається пояснити, як виникають наші почуття, бо вони, як вона каже "цього заслуговують"!..

       Es posible capturar nuestros pensamientos? Claro, a alguno de ellos lo cogimos, cuidadosamente lo vestimos con las mejores palabras, lo peinamos e incluso tratamos de hacerlo inscribir... Pero mientras estamos ocupados con uno solo, cientos de otros corren al lado... No podemos fijarlos a todos... verbalmente... !Pero nuestros sentimientos los capturan!.. Por lo tanto, a veces nos alegramos, entristecemos o incluso lloramos, como parece, sin razon... Sobre todo en lo que se refiere a los ninos, o a aquellos que han dejado para siempre en su alma la sinceridad y la vulnerabilidad infantil... Sonia Arias Lopez en su libro "CAMPOS DE BATALLA ... y batalla no es una flor" , como si estuviera tratando de atrapar tantos pensamientos como fuera posible, me sorprendio con su estilo original, la sorpresa de las frases, que a veces son profundamente filosoficas, o a veces simples, como si fueran dichas por ninos, pero igualmente emocionales... La autora trata de explicar como surgen nuestros sentimientos, porque ellos, como ella dice "se lo merecen"...


         ЛЮБОВ

  Любов - це просто любити,
але любити - це багато чого

          AMOR

   El amor solo es amar,
pero amar es muchas cosas


        ДАЙ БОЖЕ

 Дай Боже, щоб одного разу
 печаль не зустріла нічого
 що потрапило б їй на очі
      і вона б померла
вдавившись власними бідами.

           OJALA

       Ojala que un dia
la tristeza no encuentra nada
    que llevarse a los ojos
         y se muera
     al tragarse sus penas.



   НАГОДА ДЛЯ ШРАМІВ

      Холод - це людина
   що стирає твою усмішку
     коли його влаштовує
       що в твоїй рані
        дуже глибоко
звучить відлуння його голосу.

       Холод - це людина
    необхідна щоб оцінити
       тепло і якість
    іншого кращого холоду.

     TARDA EN CICATRIZAR

    El frio es una persona
    que te borra la sonrisa
      cuando le conviene
       que en tu herida
    suene el eco de su voz
     a mucha profundidad.

    El frio es una persona
    necesaria para valorar
   la calidez y la calidad
      de otro frio mejor.


            
                Самотність

     Насунули чорні хмари. Кажуть люди, що вони сунуть здалеку, щоб ми відчували себе вдома затишно (немов удвох).
     Для нас зростає можливість надати великого значення безглуздю, що змушує нас кожного дня писати вірш, від чого пізно вже відступати. До того, як перестане дощити, литиме мов з відра.
     Самотність.
     Нам потрібно, щоб після "не любить", залежало від ромашок, залишиться ще одна пелюстка, чи ні.
     Ми почали відчувати, що вся сила вітру, що йде до стіни, проходить через нас, тягнучи нас за одяг, за волосся. Весь цей вітер потрібен, щоб потім лив дощ. 
     Дощ у всі вікна.
     Самотність у тому вікні, де він найдужче періщить.
     Коли ми сумні, ми дивимося дивно, тому що ми сумні.
     Коли ми щасливі, ми дивимося дивно, тому що ми щасливі.
     До того, як перестане дощити, литиме мов з відра.
     Тому ніхто не знає про самотность, доки в останній шматочок дощу між запахом і вологістю не впаде сонце...
     Суспільство - шалений придурок, якого ми обожнюємо.
     Як пощастило!
     Не так вже й багато можна добавити, коли щастить. 

                Soledad

     Han venido las nubes negras. Dice la gente que llegan desde lejos para sentirnos como(dos) en casa.
     Para nosotros crece la oportunidad de darle importancia a las chorradas que nos hacen dejar un poema cada dia, de los que va a ser tarde para echarse atras.       Antes de terminar de llover, llovera aun mas.
     Soledad.
     Nos hacen falta para despues del "no me quiere ", ese que es muy de margaritas a las que les falta о les sobra un petalo.
     Empezamos a sentir que toda la fuerza del viento que iba hacia el muro pasa por nosotros, tirando de nuestra ropa, de nuestro pelo. Todo ese viento hace falta para que llueva luego.
     Lluvia en todas las ventanas.
     Soledad en la ventana que mas llovia.
     Cuando estamos tristes, miramos raro porque estamos tristes.
     Cuando estamos felices, miramos raro porque estamos felices.
     Antes de terminar de llover, llovera aun mas.
     Por eso, nadie sabe de la soledad hasta que, en el ultimo trocito de lluvia, caiga el sol entre el olor y mojado...
     La sociedad es una loca imbecil que adoramos.
     !Que suerte!
     No hay mucho mas que agregar a suerte.

               

                Не знаю, чи поясню. 

     Після того, як я з'їла найгарніше яблуко з вази, я вийшла купити ту чорну шкіряну спідницю з вишитими квітами в пастельних тонах.
     Чорна шкіра і квіти, - ти можеш в це повірити?
     У парку дівчинка намагалася дати пити ляльці. У ляльки не було спраги, але й у дівчинки теж не було води... Я не дуже добре розумію, чому вона плакала.
     За двадцять кроків нижче жебрак не мав води і не плакав, але помирав від спраги.
     В кафе було дві жінки. Одна плакала, інша от-от готова була.
     Я повинна сказати, що мене більше турбує погляд дівчинки, яка не плаче.
     Це нагадало мені, що маю зателефонувати тобі. "Мамо, сьогодні я їла фрукти. Не жартую."
     У такій темряві я прикріпила квіти без проводів. Ти повинен їх побачити, вони виглядають природними.
     Було спекотно, і я купила пляшку справжньої води панові, що був двадцять кроків нижче найтиповішої брехні.
     Потім я згадала, що ти ніколи не плачеш.
     І це мене турбує.
     Завтра ти перестанеш бути сильним, принаймні на мить.
     Я у тебе в боргу.

                No se si me explico

     Despues de comer la manzana mas bonita del frutero, sali a comprar aquella falda negra de cuero con flores bordadas en tonos pastel.
     Cuero negro mas flores, ?te lo puedes creer?
     En el parque, una nina intentaba dar de beber a su muneca. La muneca no tenia sed, pero ella tampoco tenia agua... No entiendo muy bien por que lloraba.
     El mendigo de veinte pasos mas abajo no tenia agua ni tampoco lloraba, pero se moria de sed.
     En la cafeteria habia dos mujeres. Una lloraba, la otra casi.
     Tengo que decir que a mi me preocupa mas la mirada de la chica que no llora.
     Eso me recordo que tengo que llamarte. "Mama, hoy he comido fruta. En serio."
     A tanta oscuridad le puse flores sin cables. Tienes que verlas, parecen naturales.
     Hacia calor, y al senor de veinte pasos mas abajo de la mentira m;s tipica le compre una botella de agua real.
     Luego recorde que tu nunca lloras.
     Y eso me preocupa.
     Manana mismo dejas de ser fuerte, al menos por un momento.
     Te lo debo.