Природа лишила самі лиш кістки та руїни,
І вітер, що врешті звільнивсь, став чистішим на голос.
Відкрилися рани, та їх, щоб певніше загоїлись,
Бинтами стерильними квапляться вкрить хуртовини.
Невпинно міняючи світ, час накручує кола,—
То спека тропічна, то заметі льодовикові...
Бач, зараз замети напружують голені чола,
Й довкілля бліде марить в немочі невиліковній.
Де лікар, який допоможе недужому світові?
Якої мікстури конаючому він пропише?
Лишається ждати хиба чи то дива, чи літа.
Нема куди квапитись.
Ждемо, —
я, вітер і тиша.
2018
Чекання
© Copyright: Серез, 2019
Свидетельство о публикации №119012103996
Свидетельство о публикации №119012103996
Рецензии