Облиш

Я мову заведу з тобою,але майбуть не чуєш ти.
Ця відстань...нині,красоти...
Взиває душу розмовляти,чекати відповідь на те...
Кохання,що іще цвіте.

Те дарункове,нам бажання...
Злітає,наче пташка рання...
Здіймається,та знов в політ. Та зв'язані неначе крила.
Благала. Впала. Говорила.

Та й у мовчанні зтихла знову...
Чи чуєш нашу ти розмову...
З тобою. А вірніш мою...ту що з тобою розмовляю...
Рахую зорі...та кохаю.

І з кожним днем...майбуть сильніш.
Та ти мовчиш.
Немов сказати хочеш ти...
Облиш.
 (Понкратова.О.В.)


Рецензии